Життя і смерть у фашистських концтаборах

      11 квітня 1945 року в'язні фашистського концтабору Бухенвальд  підняли інтернаціональне повстання проти гітлерівців, і вийшли на волю. Здається, так давно це було. Але тільки не для тих, хто пройшов крізь жахіття фашистських катівень. 
 
    Відтоді Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів відзначається 11 квітня. На фото: військовослужбовці медичної служби 20 корпусу 3 армії США  біля прицепу з мертвими в'язнями фашистського концтабору Бухенвальд.

Екзекуція — ліквідація в німецькому концтаборі мала два основні етапи. В першому етапі людину ломали морально. Властиво все діялось на безправ’ї. Безправно арештовували, безправно засаджували за дроти, безправно карали й так без перестанку. Атмосфера безправ’я створювала оправданий страх перед невідомим завтра. Витворювалось враження, що смерть за концтаборовими дротами це невідклична конечність.

  До морального терору долучувався фізичний терор, що полягав на пристосуванні різних кар, т. зв. „законних” і незаконних. Побої — цебто „законні” й незаконні кари — це хліб насущний в’язня. Били на блоку, били на праці, побої сипалися скрізь, при видачі їжі, робленні порядків чи безпорядків. В’язень наслідком такого трактування втрачав рівновагу духа й місто людини ставав півзвірем, що кермувався тільки інстинктом самозбереження. Наслідком цього витворювалася концтаборна джунґля між самими в’язнями.

Закон джунглів — це поняття фізичної сили, страху та інстинкт зберегти власне „я”. Така атмосфера допомагала німецькій концтаборній адміністрації поневолювати й правити тисячами тисяч людей. Багато до підсилення цієї джунглі допомагали в’язні, що попалися за кримінальні злочини. Перед вели тут рецидивісти, що мали за собою десять, п’ятнадцять або більше років кримінального „вишколу”.  Вони вміли не тільки експлоатувати в’язнів, але також в садистичний спосіб знущалися й вбивали. Ці злочинці були найкращим відповідником есесівським вбивцям. Всі вони разом довели знущання людини над людиною до неперевершенности.

 Др. В. Янів в своїй психологічній студії „Німецький концентраційний табір” так пише про цих в’язнів: „Ремесло ката було шановане й прибутковим. Чим хто більше був рафінованим при виконуванні ремесла, тим більшою повагою втішився в шанованім цеху СС-манів”.

Отже вбивство людини й цілих народів в німецькому концтаборів стало ціллю на далеку мету. Підготувавши перший етап моральної депресії, приходила фізична ліквідація. До неї вели різні рафіновані кари, як жорстокі побої, цебто биття буками (звичайно від 25 вгору), кара паля, карні вправи, карна компанія, бункер (темниця), й позбавлення їжі.

Вже сама праця, що виходила поза всякі усталені людські норми, мала виснажити людину й довести до повільної й неминучої смерти. А якщо до „цих нормальних явищ” ще додамо жахливі санітарні умовини, то жниво смерті в німецьких концтаборах було надзвичайно велике. На фото: колишній охоронець концлагеру Берген-Бельзен Ф. Херцог розбирає трупи в'язнів.

 жертви фашизмуДругою категорією ліквідування в’язнів були масові експериментальні досліди, що вічною ганьбою вкрили німецький медичний світ.

Участували в цьому вбивстві крім лікарів також професори університетів, а навіть сам президент німецького Червоного Хреста. Довкруги їх був цілий ряд менших і більших допомагачів, суджених опісля в менш голосних процесах.

Ці „науковці” переводили на деяких в’язнях діяння отруйних газів. На інших защіплювали заразливі недуги, як тиф, сифиліс, малярію й другі пошесні хвороби. Заражуючи людей, ці „науковці” пробували різними вакцинами їх лічити. Стерелізували й кастрували жінок і мужчин. Штучне запліднення практикувалось дуже часто.

Вирізували кости й перещеплювано їх різним воякам. Роблено експерименти з тисненням повітря і вплив його на людину та заморожування людей. Доконувано численні операції різних частин тіла. Витворювано застриками гнійні ропіння (флегмони). Тисячі таких випадків в Авшвіці скінчилися смертю, тоді коли других кільканадцять жертв цього експертименту закінчили життя в газовій коморі, бо всякі сліди злочину СС старалися затирати.

 Третьою категорією винищування в’язнів була стосована безпосередня смерть. Її стосували через повішення,  а найчастіше уживання газових комор. Не було більшого концтабору, щоб не було хоч однієї газової комори. В деяких таборах було навіть кілька, їх будували у формі лазні. Жертви мали враження, що входили купатися. Були написи, як зберігати для вдержання порядку білля тощо. Газові комори були великанських розмірів, пр. в Авшвіці можна було троїти денно по шість тисяч людей. Тільки літом 1944 року там строєно около 300,000 мадярських євреїв. Мадярський лікар єврейського походження Микола Нішля в свойому спогаді-оповіданні п. з. "Я  був секційним лікарем в Авшвіці” так описує газову комору і процедуру газування:

„При вході видніють в кількох мовах таблиці: „Місце купелі й дезинфекції”. Цей напис успокоює всіх і вони без тривоги входять до залі. Там над численними лавками висять номеровані гаки. Написи в різних мовах оголошують, щоб усі особи розібралися до нага і свої речі зв’язані повісили на гаки і число гака собі запам’ятати, щоб при повороті з купелі не було непорозумінь.

Люди з помітним неспокоєм розбираються, але за наказом речі порядкують і число запам’ятовують. Тепер військова варта відкриває  широкі дубові двері і ціла громада майже тритисячна на наказ входить до наступної великої залі, ясно освітленої, але зовсім порожньої. І тоді на наказ вартівників, двері замикають, а світло ззовні гасять. В тій самій хвилині на подвір’я в’їзжджає авто і з нього виходить старшина СС-ів та санітар, який держить в руках 4 зелені пушки. Вони закладають на лиця газові маски, відкривають  прикриву на даху залі і через отвір всипають до неї з отворених пушок отруйний циклон. Цей циклон негайно витворює в залі газ, який вбиває людину в 5 хвилинах.

По 20 хвилинах при помочі вентиляторів усувають в залі трійливий газ, а вартівники в газових масках отвирають двері до залі. Потрясає кожним повний грози вид великої гори трупів. Отруйний газ зачав діяти від споду, тож нещасні спиналися по плечах сусідів чимраз вище, щоб їх газ не досягнув. Яка жахлива боротьба за продовження життя на кілька хвилин. Опісля прислуга крематорії по обмитті трупів, витягає всім золоті зуби і забирає вартісні предмети. Потому перевозять небіжчиків до крематорій. В кожній є по 15 печей, отже денно вони можуть спалити кілька тисяч людей. З них лишається тільки купа попелу, що його прислуга крематорії висипає до Висли, віддаленої від табору два кілометри”. На фото: людські рештки, що виглядають з печі креморію у концтаборі Штутгоф.

крематорій для спалювання в'язнівВ роках 1940-1942 газували всіх непрацездатних в’язнів, людей старших віком, інвалідів як також т. зв. мусулманів, цебто виморених голодом в’язнів, а дальше туберкулітиків і важко хворих. В тому часі німці газували без розбору на національністі.

Від 1942 р. вони газували тільки євреїв, хоча час від часу  траплялися випадки газування інших національностей. Принайменше так було в Авшвіці. Газові комори забрали мільйони жертв, зокрема єврейського народу.

 Четвертою категорією вбивання в’язнів були смертельні уколи, др. Кіссветтер замордував в той спосіб в Мавтгавзені кілька сот в’язнів (зізнання самого коменданта табору Цірайса).

До цих застриків він уживав бензину, калліюм сульфурікум, евнеркум. В 1942 р. такими уколами зліквідовано в Авшвіці около трьох сотень малолітніх хлопців, майже всі із них з України, що були забрані на працю, а опустивши працю, були зловлені й відставлені до концтабору. Очевидці так описували цю потрясаючу подію:

Жертви були повідомлені, що від’їдуть домів. Вранці скликали їх і вставляли в ряд під блоком ч. 18, нібито для лікарських оглядин. По одному кликали їх до середини блоку й там вони зникали за параваном. Двох унтершарфюрерів ждали з готовими шприцами. Задніми дверима блоку командо смертників відбирало жертви й ладувало їх на вантажні авта, що негайно від’їжджали до крематорій в Райску. За короткий час з димом крематорія вітер заносив до табору запах смаженого людського тіла. Вечером знали про цей вандалізм вже всі в’язні, бо обслуга ревіру розказала про все докладно. Подія ця струснула сумління найгірших злочинців. Того рода винищування було практиковане в Бухенвальді й інших концтаборах.

П’ятою категорією були масові ліквідації наслідком різних „транспортів”, що зумисно були зааранжовані для цих цілей. Виголоджені в’язні викінчувалися у форсовних маршах дуже скоро. Тих, що не могли йти дальше, розстрілювали. Такі практики були в Мавтгавзені, пр. один транспорт, що вийшов в числі 500 людей прибув до Мавтгавзену в числі около 180 в’язнів. Також в марші з одного побічного табору в Ґунскірхен до Мавтгавзена на три тисячі в’язнів вигинуло понад 800 осіб.

Нечувані розміри смертности були віднотовані в транспортах безпосередньо перед розвалом Німеччини. Шляхи маршів були позначені численними трупами, пр. авшвіцький марш, в січні 1945 р. був вкритий жертвами двох транспортів, жіночого, а чергового дня мужеського. Була також велика смертність при перевожуванні у вагонах, зокрема, зимою на відкритих платформах. Був й такий випадок, що в запльомбованих вагонах з Бухенвальду прибув до Дахаву поїзд зложений з п’ятдесяти возів, а в них знайдено вдушених кількадесят в’язнів.

Тіла в'язнів, що померли в залізничних вагонах концтабір Дахау:

в'язні фашисткських концтаборів

Такий жахливий стан довів до того, що в німецьких концтаборах під час транспортів траплялися людоїдства. Такі випадки віднотовано в транспорті із Штутгофу (біля Данціґу) до Дахаву і в транспорті із Франції до Німеччини.

Психоза знущання і вбивання опановували не лише садистичні уми есесів. Знущалися над в’язнями німецькі цивільні робітники, чи як тоді звали їх майстрами. Це діялось в Ґросс-Розені, в Мельку й інших концтаборах. Др. Е. Коґон у своїй обширній праці „Дер СС Штат”  описує, як то на деякі транспорти в’язнів нападали молоді хлопці, а навіть жінки та глумились й побивали невинні жертви.

Підсумки цього розбою й морду потрясаючі. Річна смертність в німецьких концтаборах виносила пересічно 33%, знова в часі війни 50%, а в останніх місяцях війни 60%. Циферно можна навести тільки деякі дані, бо велику скількість документів нацисти спалили. Всього за різними підрахунками у фашистських концтаборах загинуло 6 мільйонів людей різної національності.

Ті, хто вижили у фашистських таборах смерті,  можуть вважати себе людьми небаченої сили мужності та витривалості. Оскільки їм довелося бачити смерть щомиті. Санітарні і гігієнічні умови  у  таборах смерті  були  більш чим жалюгідні. В них не було відпливової води каналізації, відповідних спільних місць (кльозетів), купалень, також примітивного способу достави води. Часто в’язні спали на ліжку в двох, або трьох, вкривалися тонкими ковдрами навіть в люті морози,  Брак зміни білизни (міг бути через два місяці) та все це разом створювало надзвичайно догідні умов  панування різних пошесних хворіб.

 Внаслідок цього в’язні вимирали поголовно. Це відповідало таборовій політиці СС. Недуги однак ширилися до тої міри, що перекидалися на ширше оточення в’язнів, СС-ів й цивільне населення, що в нерідких випадках мало теж контакт з табором. Загроза ця заставляла замикати табори на деякий карантинний час та ліквідувати хвороби. В Авшвіці зліквідовано в 1941 р. тиф в той спосіб, що всіх хворих було вигазовано.

 Поборювання недуг в’язнів та опіку над здоров’ям  в’язнів залишалось ревірові. Завданням його було в початках просто відворотне. Лікарні були тоді тереном, де примінювали ліквідацію в’язнів. Тому то в’язні затаювали хвороби, переходили гарячковий високий стан і крадьки крились на блоках та командах праці, доки хвороба звичайно цілком не скосила з ніг. Який стан панував в тому часі на ревірах може послужити цьому ілюстрацію з Дахав, що був найбільш упорядкованим німецьким концтабором.

 в'язні фашистських таборів

Капо ревіру цього лагера, сам кримінальний рецидивіст переводив в’язням операцію сліпої кишки мимо цього, що в’язні хворіли на щось інше. У висліді такі жертви кінчали смертю. Заборони зі сторони таборового лікаря не було, бо таке лічення йшло по лінії інтересів таборової політики.

Вічним пострахом в’язнів на ревірах остались назавжди т. зв. ферзухстаціон — дослідні станції, де лікарі СС переводили досліди над ліченням малярії, тифу, венеричних недуг, випробовування застриків сировини та живностевих складників різних препаратів, переводження штучного запліднення, кастрування, експерименти атмосферичного тиску й багато інших.

 Кожний в’язень в концтаборі був примушений працювати. День в концтаборі зачинався гонгом на вставання в годині четвертій ранку (зимою в п’ятій) та кінчався тим  же гонгом в год. двадцятій. Вставши, в’язні робили порядки, стелили ліжка, обов’язково на військовий лад з певними таборовими шиканами. Миття відбувалося в блокових умивальках в спеціальних бараках або спеціальних бочках. Часами миття не було взагалі. В годину після вставання в’язні снідали, а після цього  готовилася командо до вимаршу на працю.

   На працю вимашеровували команди часто під звуки таборової оркестри. При брамі збиралась СС еліта табору і відбувала загальну провірку в’язнів. В’язнів перебирали біля брами СС і експортували до місця праці. Місця праці були поза табором або на терені табору. Часто в’язні доїзджали потягами та вантажними автами на місце праці. В кожний товаровий вагон сідало по сто в’язнів, при чому одна третина вагону була занята доглядачами СС.

Далекі транспорти, а при цьому гірш ніж нелюдські умовини транспортування, виснажували часом більш ніж сама праця. Праця була різна, як порядкування доріг, плантації, меліорації, каменоломи, будова штолень, врешті різнородна праця на заводах. Рідкістю було так, щоб хтось працював в своєму званні. Розмови і контактування були строго заборонені.

 Обідовий час тривав годину а часто навіть пів. Після обідової перерви праця тривала переважно аж до вечірньої збірки. В’язні збиралися такими самими групами, в яких працювали. Капо, форарбайтери перечисляли і ствердивши, що чисельний стан згідний, голосили своїм командофюрерам.

Після провірення чисельного стану, в’язні на наказ вирушали походом до табору або місць транспортових збірок, а звідси в табор, де на них при брамі ждала СС командо табору й приймала дефіляду. Тяжка щоденна праця, недоживлення, підкошували здоровля в’язнів. Часто в’язні на своїх плечах несли догаряючих друзів а то й трупів. При цьому гра оркестри викликувала враження макабричної пародії.

малюнок до маршу в'язнів у таборах смерті

Трупів відчислювалося при брамі та відсилалось на ревір, щоб враз з іншими жертвами дня відписати їх з чисельного стану табору.

 В'язні після повороту з праці підготовлялися негайно до вечірньої збірки. Тепер вони мусіли формуватися по блокам. Вечірні збірки були доброю нагодою до збірного шиканування в’язнів. Найчастіше це відбувалося при поганій погоді, дощах, холоді та морозах. Справжнім нещастям для в’язнів була втеча одного чи більшої скількости їхніх товаришів. Збірки в тих випадках тривали кілька, а навіть кільканадцять годин. Це не перешкаджало, щоб потім без відпочинку в’язні вимашеровували знову на працю. Після вечірньої збірки видавалася вечеря. Часто дуже мало часу лишалося на вільний час по праці.

  Піддослідними  кроликами була людина в німецьких концтаборах. Коли виявилась потреба людських кістяків для університету в Штутґарті, то на число сто п’ятнадцять кістяків для тієї цілі замордовано вісімдесять шість людей. Ціллю німецьких концтаборів не було завдання зберегти людину через ізоляцію. Завданням цих таборів було зліквідувати людину через ізоляцію. Іншими словами німецькі концтабори стали функцією безправ’я, терору й фізичної екзекуції. 

Текст- оригінал: Михайло Марунчак. Українські політичні в'язні в німецьких концентраційних таборах

Фото: http://photochronograph.ru/2013/05/24/zhizn-i-smert-v-nacistskix-konclageryax-ch2/

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...