Школа як місце формування чоловічності та жіночності

Автор статті: Гендерне виховання Бардіна Марина Олегівна - студентка магістерської програми із соціології, кафедра соціології, Національний університет "Києво-Могилянська академія"

    Гендерне виховання є необхідною складовою освітнього процесу, що сприяло б вихованню гендерної свідомості у поєднанні з усуненням певних дискримінацій та нерівностей.

       Натомість шкільна освіта в Україні є одним із найпотужніших чинників конструювання чоловічності та жіночності, відтворення андроцентричного бачення соціальних процесів, тобто чоловічого домінування та жіночого підкорення і слухняності.

    Своє коріння такі процеси беруть із шкільної чи можливо навіть дошкільної освіти, коли хлопчики й дівчатка під впливом старших та шкільного середовища починають навчатися тому, що значить бути фемінною жінкою та маскулінним чоловіком, що є непрописною нормою в українському суспільстві.

     Школа виступає інститутом відтворення гендерних відмінностей, що призводить до дискримінаційної поведінки під час ігор, у ставленні одне до одного, процесі навчання, показниках освітньої успішності. Викладачі та викладачки, шкільні підручники, декоративне оформлення приміщень – усе намагається підкреслювати ці відмінності, виховуючи дівчат фемінними (жіночними, ніжними, турботливими), а хлопців маскулінними (мужніми, сильними, впевненими в собі).

Такий розподіл сприяє традиційному поділу праці та зменшує ймовірність досягнення гендерної рівності у суспільстві. На прикладі освітнього виховання досить вдало можна продемонструвати формування установок до гендерної дискримінації та відсутність важелів, які б гальмували процес творення таких кричущих, яскраво виражених гендерних відмінностей в українському суспільстві. 

         Чи замислювались Ви коли-небудь, чому хлопці постійно носять штани, а дівчат спонукають одягати спідниці та сукні як шкільну форму, чому хлопці не приділяють великої уваги своєму зовнішньому вигляду, а дівчата піклуються про те, як вони виглядають? Такі приклади є нічим іншим, як формуванням гендерних відмінностей у дітей. Аби подолати такі тенденції у шкільній освіті, необхідно провести ряд заходів, починаючи від зміни методів взаємодії викладачів та викладачок з дітьми до заміни навчалього матеріалу та оформлення приміщень, де навчаються діти.

    У даній статті Вашій увазі запропоновано  теоретичний огляд відтворення гендерних відмінностей у шкільній інституції; думки самих дітей щодо розуміння жіночності та чоловічності; розглянуто чинники різних підходів у вихованні хлопців і дівчат та роль навчальних посібників і шкільного простору у формуванні гендерних ідентичностей дітей.

      Виховання гендерних відмінностей на основі диференціальної соціалізації, коли дівчат навчають бути фемінними, а хлопців маскулінними та діяти відповідно, відтворюється шкільним упорядкуванням. Спільнота викладачів та викладачок здатна створювати уявлення дітей про відмінності у поведінці, обов’язках, ставленні до різногалузевих предметів тощо. Освіта є ключовим форматором уявлення про маскулінне домінування та фемінне підкорення, але особливістю цього цього явища є його прихованість. Нав’язування традиційного відтовення гендеру дітям відбувається за різними методиками, які свідомо чи несвідомо продукуються шкільною системою.            

    О. Марущенко і О. Плахотнік досліджують прояви гендерних відмінностей у різноманітній діяльності школярів та школярок[i]. По-перше, це дисциплінованість, де, з одного боку, вимоги до всіх дітей є однаковими: поводити себе стримано, не бігати, не вступати у бійки, дотримуватися дисципліни, але з іншого, покарання за порушення та ставлення викладачів та викладачок до поведінки хлопців і дівчат буде різним, де дівчат суворіше каратимуть за розбещення, лайку. Натомість маскулінність, якою ярликують хлопців, схвалюватиме подібну поведінку.

   По-друге, зовнішній вигляд, коли хлопців карають за довге волосся, змушуючи носити коротку зачіску, тому що вони стають схожими на дівчат, що є неприпустимим у шкільному вихованні. Шкільна форма покликана маркувати відмінності, де фасони спрямовані на підкреслення відмінностей жіночого та чоловічого тіл, до того ж відповідно правилам зовнішнього вигляду дівчата мають носити спідниці чи сукні.            

   Самі предмети в школі наслідують принципи «прихованого навчального плану»[ii], наприклад, урок фізкультури передбачає поділ класу на хлопців та дівчат, що займаються різними типами фізичної підготовки: для перших – це фізичні навантаження, активні ігри, занняття на тренажерах; для останніх – підтримка фізичного розвитку, вправи на удосконалення жіночої тілесності. Ще один предмет, спрямований на диференціальну соціалізацію, – це праця, під час якої хлопців вчать інструментальній роботі (забиванню цвяхів, виготовленню молотка, військовій підготовці), а дівчата вчаться в'язати, шити, готувати, надавати медичну допомогу.

   Це також підкріплюється матеріалами підручників, обкладинки яких підтримують гендерну сегрегацію, мова написання зазвичай є андроцентричною (вживання таких слів як вчитель, директор на позначення позицій, які займають жінки, натомість необхідно було б вживати фемінітиви вчителька, директорка), чоловіча стать визначається первинною (пишемо «людина» - зображуємо чоловіка), картинки демонструють гендерний розподіл зайнятості тощо.

   Оскільки діти у шкільному віці здатні швидше до споглядання і класифікацій на основі емоційного, а не когнітивного сприйняття, то прихований у підручниках сексизм сприймається ними як реальність і пізніше відтворюється. Відповідно до гештальт-психології діти сприймають картинку цілісно, аналізуючи лише зв'язок між переднім та заднім планом[iii], тому на картинці «жінка на кухні» вони виділяють два головні елементи: жінка і кухня, що формує цілісний образ та відповідну асоціацію[iv]. Такими гендерованими зображеннями заповнені контенти численних шкільних підручників.

         Ще однією ознакою гендерованості школи є простір, де існують території, закріплені винятково за хлопцями та дівчатами. Це можна побачити на прикладі окремих кабінетів для трудового навчання, окремі перевдягальні та туалети. Настінний простір також підкреслює гендерні відмінності та домінування влади чоловіків. На дошщі пошани зазвичай висить більше портретів хлопців, директором також є чоловік, зображення якого часто вішають у холі, численні плакати, що закликають до безпеки на дорозі, водоймах також змальовують хлопців, жіночі образи допустимі на медичних плакатах. Як бачимо, «діти навчаються гендерним відмінностям у школі. Пізніше вони відтворюють це у житті, особливо у професійному розвитку. Цей факт сприяє розвитку високого рівня безробіття серед жінок. Менш кваліфіковані робочі місця та низька зарплата зменшують статус жінок у родині та суспільстві»[v].

   Для того, щоб з’ясувати на практиці, яким чином шкільна освіта може впливати на формування гендерних ідентичностей у дітей,було досліджено школярів та школярок 2-го класу спеціалізованої школи №214 міста Києва. Особливістю цієї школи є її спеціалізованість у поглибленому вивченні математики, економіки, інформатики. Ця ознака одразу відпечатується на гендерному дисбалансі у класі, де за списком 17 дітей, серед них 4 дівчат.

    На питання «Чому у вас так мало дівчат?» один із хлопців відповідає: «Просто хлопців на планеті більше, ніж дівчат» (Олесь), на що лунає інше висловлювання: «У нас їх було більше, але вони пішли, тому що у них слабкий характер» (Артем). Одразу стає зрозуміло, яке уявлення про гендерні відмінності поширене серед дітей, припущення про кількісну перевагу та жіночу слабкість робить хлопців більш владними та господарюючими над дівчатами.

     Щодо інтелектуальних навиків, то хлопці визначають себе розумнішими і вправнішими за дівчат, порушуючи питання конкуренції та жіночої слабкості у протистоянні з чоловіками: «вони пішли, бо тут багато уроків, їм складно вчитись» (Олег). Однак, зважаючи на стать своєї класної керівнички, хлопці дещо змінюють ставлення до вміння жінками вчитися та бути розумними. Це, з одного боку, дає можливість урівноважити навики, але з іншого, даний приклад у майбутньому може стати усвідомленням сегрегації ринку праці та гендерної концентрації, де жінки займають менш престижні та нижче оплачувані позиції на відміну від чоловіків.

    До того ж діти визнають доглядову роль виховательки, оскільки головним аргументом для них є те, що «вона красива і розумна, піклується про нас, а чоловіки грубі і не справляться з такими обовязками» (Олесь). Як бачимо, у дітей на основі споглядання формуються певні уявленні щодо гендерних ролей, фемінності та маскулінності, поведінкових установок, що у майбутньому сформує чіткі гендерні стереотипи та відповідні поведінкові практики.

         Загальну різницю між дівчатами та хлопцями діти визначають за біологічними та зовнішніми рисами. Їм притаманне загальне враження про ці відмінності на кшталт «дівчата носять довге волосся», «у них сережки у вухах», «у хлопців є яйця» тощо. Шкільна форма у очах дітей виглядає швидше не знаком відмінностей між хлопцями та дівчатами, а проявом культури. Хлопці аргументують, що не носять спідниці не через те, що вони не дівчата, а через те, що вони не в Шотландії, а в Україні, де не прийнято носити спідниці чоловікам. З іншого боку, дівчата не можуть носити штани, «бо вони красуні», що підкреслює їхню фемінність та наголошує на її важливості для хлопців.

     Протягом усього дослідження учні описували себе за допомогою прикметників розумні, сильні, активні, обережні, а дівчат як красунь, слабких, таких, що потребують захисту, неуважних. Тобто уже у віці 7 років діти мають чітке уявлення про гендерні відмінності, які у процесі шкільної соціалізації лише підкріплюються різноманітними засобами, одним із яких є ставлення викладачів та викладачок. За одну і ту ж поведінку дівчат і хлопців карають одним шляхом, але з різною емоційністю. Якщо для хлопців найрозповсюдженішим є так званий інструментальний тип покарання: накричати, записати у щоденник, то на дівчат чекає довга розмова із докорами – експресивне покарання.

    Унаслідок цього дівчата стають дисциплінованішими та намагаються уникати активності, щоб не бути покараною та не зазнавати емоційного тиску. На питання чому дівчинка не грає на перерві у кеча, як це роблять хлопці, вона відповідає: «Тому що я не хочу собі зауваження в щоденник» (Олена). Таким чином вчителі та вчительки продукують дівчачу пасивність та спокійність, притаманну традиційній фемінності.

         Цікавою сферою гендерного розподілу обов’язків є чергування у класі, де зберігається традиційний поділ обов’язків між чоловіками та жінками. Принципово значимим тут є розподіл роботи не за власним бажанням, а вчительською волею. Хлопці із задоволенням підмітали б підлогу та поливали квіти, але через те, що вчителька не просить їх це робити, вони вважають, що у класі це дівчача робота. Як бачимо, вчителька, яка діє відмовідно до рольових відмінностей, продукує відповідні навики і у дітей, що інколи викликає у них непорозуміння, оскільки вдома хлопці миють посуд та допомогають по господарству. У школі ж вони витирають дошку, збирають зошити, підіймають стільці. Останнє є виключно хлопчачим обов’язком, тому що «дівчата не підіймають, бо вони не сильні» (Роман).

      До того ж діти визначають силу притаманною лише чоловікам, дівчатам необхідно відвідувати спортзал, щоб стати сильнішими, а у хлопців ця сила є природньою. До того ж «дівчата можуть поцарапатись стільцем» (Максим) – наголошують хлопці на необережності та відсутності навику виконання інструментальної роботи у дівчат. Чергування у школі пронизане посиленням гендерних відмінностей та нерівності.

         Припущення про більшу кількість чоловічих зображень та чоловічої території у шкільному просторі, взяте із книги О. Марущенко, О. Плахотнік «Гендерні шкільні історії», було підтверджене. Проте виявилося, що на дошці успішності дівчат удвічі більше за хлопців (47/28 чол.). Це можна пояснити старанністю, дисциплінованістю та відповідальнішим ставленням дівчат до навчання, що є результатом гендерного виховання. Пасивність, яка виховується у процесі урізноманітнення вимог до хлопців та дівчат, пізніше проявляється у більшій посидючості та уважності, що сприяє навчаньній успішності останніх. Стосовно настінного матеріалу, то дійсно хлопці зображенні у героїчному світлі рятувальників, координаторів руху у контексті поведінки на водоймах, дорозі тощо. Дівчата задіянні у сфері піклування: медицина, надання першої допомоги, поради по господарству.

         Однак найбільш гендерованим ресурсом виявленим у даній школі стали шкільні підручники. Дітям було запропоновано три книги на вибір із обкладинками, на яких зображено жінку, чоловіка чи пару. Необхідно було обрату одну із них та прокоментувати свій вибір. Результати є такими: 8 дітей обрали із зображенням жінки, 1 хлопчик із зображенням чоловіка та ще 1 із зображенням пари. Книга №1 здалася їм охайнішою, дівчина асоціювалася із старанним навчанням, отже, можна припустити, що у класі панує думка про те, що саме дівчата є наполегливими ученицями, які прагнуть здобувати нові знання.

   Контент книжок передбачає формування інакшої думки, кількість чоловічих образів на картинках, в умовах задач, історіях переважає над жіночими. Хлопців зображають допитливими, які весь час щось досліджують чи створюють, ремонтують у той час, як дівчата займаються власним дозвіллям, розважаються, господарюють. Розповсюджене використання андроцентризмів.

         Отже, почувши ці аргументи, чи готові Ви довіряти виховання власної дитини шкільним традиціям? Адже школа продовжує бути місцем відтворенням гендерних відмінностей та продукування установок стосовно маскулінності та фемінності, гендерної дискримінації та стереотипів. Навчальні ресурси, ставлення викладачів та викладачок, різні вимоги до хлопців та дівчат у навчальному процесі, статутом визначений зовнішній вигляд дітей, оздоблення приміщень – усе це посилює виховання гендерної ідентичності Вашої дитини, позбавляючи її можливості робити власний вибір.


[i] Марущенко О. Гендерні шкільні історії / Олег Марущенко, Ольга Плахотнік.  – Харків: Монограф, 2012. – c. 8-12

[ii] Марущенко О. Гендерні шкільні історії / Олег Марущенко, Ольга     Плахотнік.  – Харків: Монограф, 2012. – c. 11-13

[iii] Берн Ш. Дифференциальная социализация / Шон Берн // Гендерная психология. – СПб., 2001. – с. 115

[iv] Dhamo M. Gender Analysis of the Elementary School Textbooks / Milika    Dhamo.  – Tirana: PEGI, 2005. – P. 27

[v] Dhamo M. Gender Analysis of the Elementary School Textbooks / Milika     Dhamo.  – Tirana: PEGI, 2005. – P. 8

Comments:

Схожі дописи

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...