права жінок та матерівНезважаючи на декларативні гарантії держави щодо пріоритетності розвитку сім'ї, важливості материнства та дитинства, закріплений у нормативних актах соціальний та правовий захист вагітних жінок, все-таки сьогодні величезна кількість вагітних жінок та жінок-матерів в Україні стикається з недотриманням роботодавцями їх трудових прав.

    Однією з основних причин такого негативного для жінок розвитку відносин з роботодавцем є, на мій погляд, правова неосвіченість жінок та страх втратити роботу.  

Зрозуміло, для роботодавця головне максимальний дохід при мінімальних затратах, тому йому не вигідно мати у своєму штатному розписі вагітну жінку або жінку з малолітньою дитиною, які мають дещо нижчу працездатність та значно ширші права, ніж інші працівники.

  Тому часто роботодавці шукають будь-яку причину відмовити вагітній жінці при прийнятті на роботу або вмовити таку жінку написати заяву на звільнення за власним бажанням.

   Основним регулятором відносин жінок з роботодавцями, який законодавчо закріплює трудові права жінок  є чинний Кодекс законів про працю України, прийнятий ще в 1971 році з наступними змінами та доповненнями. Правам жінок, зокрема, присвячена ціла глава ХІІ. Проаналізуємо деякі задекларовані норми щодо трудових прав жінок.

Так, роботодавцям забороняється:

 

1) тимчасово переводити на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди (ст.33);

2) залучати до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

3)  відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку (ст. 184).

4) звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім того, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 3-х років  мають право на:

1) переведення на легшу роботу (на підставі медичного висновку) (ст. 178);

2) отримання оплачуваної відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів (ст. 179);

3) отримання відпустки за бажанням жінки  для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства (ст. 179);

4) додаткові перерви для годування дитини віком до півтора року не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини (ст. 183);

5)  у разі необхідності отримання путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах (ст. 185);

6)  організацію на підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці  дитячих ясел, дитячих садків, кімнат для годування грудних дітей, а також кімнат особистої гігієни жінок (ст.186).

     Звісно, більшість норм залишаються просто на папері, рідко хто з жінок вимагає від роботодавця переведення на легшу роботу чи путівку в санаторій, однак знаючи свої права кожна жінка може спробувати реалізувати їх або захистити. На жаль, лише поодинокі сміливці наважуються вказати роботодавцю на порушення своїх прав та вимагати усунення такого порушення, а у разі відмови чи звільнення звертаються за захистом своїх прав до суду.  І дарма.

    Судова практика показує, що у разі звільнення роботодавцем вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років, суди переважно задовольняють позови про поновлення їх на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У такому разі роботодавці виплатять вам немалу суму коштів і наступного разу перед тим, як порушувати ваші права, добре подумають, чи варто це робити.

    Тому, при всій недосконалості законодавства та сваволі роботодавців можна спробувати реалізувати і захистити свої права, знаючи їх. Тим більше, що сьогодні є широкі можливості звернутись за безкоштовною консультацією на юридичних форумах, до громадських організацій, державних інспекцій з охорони праці, управлінь сім'ї та молоді, до суду. Тому ваші права у ваших руках!!!

Автор статті:  начальник юридичного відділу Повне товариство   «Ломбард «Україна», член Асоціації правників України Алла Венгер 

Сайт "Жінка - онлайн" вдячна автору статті Аллі Венгер  за співпрацю та розуміння.

Comments:

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua