Марія Башкирцева - парижанка-полтавчанка

      Ім’я Марія Башкирцева майже невідоме сучасній молоді. Однак українку, що народилася під Диканькою, в селі Гавронці на Полтавщині знає весь світ. Її картини, скульптури та знаменитий щоденник досі зберігаються у Парижі, бо там вона провела свої останні дні.

   Це перша в світі жінка – художник, чиї картини представлені в Луврі.  І для того, аби залишити свій слід в історії мистецтва, їй знадобилося всього 24 роки життя. Так, у Парижі, біля входу в Люксембурзький палац, стоїть  статуя «Без­смертя», на постаменті якої написані імена видатних людей, що їх замоло­ду скосила смерть. Серед них -  не французьке прізвище: «Башкирцева».

    Маючи унікальний оперний голос, 16 - річна дівчина, сповнена віри та надій у себе, напише у щоденнику: «Яке задоволення гарно співати! Усвідомлюєш себе всемогутньою, почуваєшся царицею! Усвідомлюєш себе щасливою завдяки своєму власному хис­ту. Це не та гордість, яку дає золото чи титул. Стаєш більше ніж жінкою, почуваєш себе безсмертною. Відриваєшся від зем­лі і летиш у небо! І всі ці лю­ди, які стежать за рухами ва­ших губ, які слухають ваш спів, мов божественний голос, які наелектризовані, схвильовані, за­хоплені!.. Ви володієте всіма ними!»

       Марія ще не знає, що незабаром через хворобу горла втратить голос. Але якось відчуває, що жити їй не довго: «Я поспішаю жити і хочу встигнути все…», - ці рядки вона напише, ще не знаючи, що має туберкульоз легень.

    Між датами народження і смерті Марії — дивовижно бурхливе духовне життя людини різнобічних обдаровань. Вона цікавилася фізикою і хімією, літературою і лінгвістикою, знала кілька іноземних мов, читала в оригіналі Гомера, Плутарха, Тіта Лівія, була музикант­кою і співачкою. Їй пророкували блискучу кар’єру оперної співачки.

 Посмертна слава за­сяяла навколо імені Марії Башкирцевої завдяки її талановитим картинам і щоденникові, який було перекладено в багатьох країнах Європи. Вона лиши­ла понад сто п'ятдесят картин і скульптур. Переважна більшість їх зберігається у різ­них музеях Франції.

    Щоденник, який вела Марія від дванадцяти літ до останніх своїх днів,— то не тільки сповідь про схо­дження до мистецьких вершин, вражен­ня про зустрічі з багатьма визначними людьми (художниками Бастьєн-Лепажем, Робер-Флері, угорцем Мункачі, скульптором Сен-Марсо, поетом Франсуа Коппе та ін.). 

  Щоденник Марії Башкирцевої – це широка панорама культурно-мистецького життя Європи минулого століття. Башкирцева сама назвала його «цінним люд­ським документом». Те, що вийшло з-під пера цієї видатної жінки, сміливо можна поставити поряд із щоденника­ми братів Гонкурів і Жюля Ренара. Значний інтерес для літературознавців становлять також її листи до Мопассана, Дюма-сина, Едмона Гонкура й Сюллі Прюдома.

  Сімейне життя батьків Марії не склалося. Вони розлучилися, коли дівчинка була маленькою.  Невдовзі, мати Марії приймає рішення виїхати за кордон. З 10 років дівчинка проживає в різних країнах Європи, а згодом постійно у Франції. Незабаром починає вести свій щоденник, який досі вважають одним із  кращих літературних творів світу.

    У 16 років дівчина вирішила провідати батька в Гавронцях, якого майже не пам'ятає. Батько Марії, м'яко ка­жучи, був людиною  оригінальною. «Коли йому стає сумно і він уже не може розважатися полюванням, пиятиками з су­сідніми поміщиками й амурни­ми пригодами, то часто, бува, наказує стріляти з гармат, що стоять прямо перед двоповерховим будинком у маєтку, одне слово, нудить сві­том і шукає пригод.»  - напише Марія, яка була глибоко розчарована батьком, беззмістовністю його життя.

    Їдучи в Гавронці,  Марія мала по­таємний намір примирити бать­ка з матір'ю, вкласти йому в голову, що він винен перед нею.  Але, надія на те, що батько житиме з ними, ніколи не збу­деться. Він нагадуватиме їм у Парижі про себе тільки грошо­вими переказами, а потім помре у п'ятдесят років, розтринькавши своє життя невідомо на що. Коли одержать ту звістку, Ма­рія, вже хвора туберкульозом, навіть не зможе поїхати на по­хорон. Поховають його в родинному склепі тут же, в Гавронцях, а той склеп рознесуть ущент 1919 року, шукаючи серед давніх прахів кош­товності.

        Але Марія ( на фото) про все те, ясна річ, нічого не знає, як і не знає про своє трагічне майбутнє. Во­на щоранку милується з вікна тихоплинною Ворсклою, що ліниво вигинає своє русло біля Гавронців, знайомиться з сіль­ськими дівчатами, малює їх, співає з ними українських пі­сень. Часто буває   в Диканьці.

   «За красою саду, парку, споруд Диканька може конкурувати з віллами Боргезе і Доріа в Ри­мі... І це—серед Малоросії! Як шкода, що ніхто навіть не пі­дозрює про існування такого місця»,- записує Марія в щоденнику.

      Літо й рання осінь 1876 року, проведені на Полтавщині,— найщасливіші в житті Марії. Це був час безтурботних розваг і спокійно­го життя, чого вже ніколи в неї не буде попереду, бо з повер­ненням у Париж почнеться особливо гарячковитий ритм, прискорений біг назустріч трагічному фіналу її життя.

  При­йшовши в студію живопису Рудольфа Жюльєна, вона займеться малярством. Закінчить школу із  із золотою медаллю. І, вже навіть хворою, щодня працюватиме по десять-дванадцять годин, деда­лі більше підриваючи своє здо­ров'я, наближаючи невідворот­ний кінець.

     Але нині в неї на щоках не­має навіть і натяку на сухот­ний рум'янець, вона ще не втра­тила голос. Вона безпосеред­ня і безтривожна, як щаслива дитина. Батько відчутно дра­тується тим, що вона запані­брата тримається з сільськими дівчатами. Усі ж вони — його колишні кріпачки; а сусідських поміщиків, вірнопідданих імпе­рії, Ма­рія шокує своїми республікан­ськими симпатіями і ризикова­ними висловлюваннями про політичні порядки в царській Росії.

   І батько Марії, і його сусіди вважають, що дів­чину вже безнадійно зіпсувала злополучна Франція, яка всіх робить безнадійними республі­канцями. Ось і Марія  забуває, хто вона і якого роду. Але дівчина не зрікається своїх поглядів, не прагне догодити поступливістю батькові і його друзям. Вона завжди пам’ятатиме про свою землю і якось напише в щоденнику:

 “ Я добре почуваю себе на батьківщині. Нема двозначності у становищі, можна ходити і дихати вільно.»

“Я знаю, що нічого не стану просити для себе, але для іншого я зробила би сотню низьких вчинків, так як ці вчинки вивищують.”        

“Немає більш приємнішого відчуття, як робити добро, яке не принесе вам ніякої вигоди.”

 “Моє життя – це праця. Неможливість працювати – що може бути страшнішим?”  - у цих словах вся Марія Башкирцева, життя якої у  мистецтві вічне.

Картини - шедеври Марії Башкирцевої:

Зустріч.

Весна.

 

Весна 

 

Жан і Жак

 

 

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...