Олена Теліга: жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина

Олена Теліга – жінка, яка не потребує визнання та слави, бо її ім'я вже давно вшановане  в новітній історії України.

Про життя і творчість Олени Теліги відомо багато і водночас мало. Емігрантська доля, участь у боротьбі за вільну, незалежну Україну серед членів ОУН, спричинили тривале замовчування її творчості в радянські часи. Багато її поезій загубилися, тому реальна картина творчого й життєвого шляху поетеси ще попереду.

    Біографія видатної громадської діяки, натхненниці українського націоналізму  цікава з багатьох аспектів. Народившись в Росії та отримавши блискуче дворянське виховання, Олена Теліга не підтримала агресивні імперські погляди, а  рішуче стала на  захист України, української мови та незалежності. 

Це не трапилося  раптово – повільно та  болісно Олена Теліга переживала етап знайомства з середовищем української еміграції:

«Уявіть собі великодержавного, петербурзького, імперіяльного шовініста, який з перших дитячих років звик дивитися на весь простір на схід, захід і південь від Петербургу, як на свою кишенькову власність.

І якого не обходять ні ті живі людські істоти, що той простір заповняють, ні ті життьові інтереси, що в тому просторі існують. От така собі Богом дана Русь, у якій всі ті «полячішкі і чухна» лише «дрянь», яка кричить, що їй «автономія нужна...

 Я не була киянка. І не пєтроградка. Я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася, там провела війну, там насичувалася Петром І, Катериною Великою... Ну й, розуміється, культурою імперії, главою якої був Олександр Сергійович Пушкін.»

Але  зовсім скоро, в якусь мить,  вона усвідомила себе  українкою.  Трапилося це так:  « Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і не відомо, з якого приводу, почав говорити про нашу мову зо всіма відомими «залізяку на пузяку», «собачій язик»... «мордописня»... Всі з того реготалися... А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому.

І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!»

Олена Теліга могла уникнути смерті, але свідомо вирішила не йти всупереч долі, яка була вготована мільйонам в Україні. Так, ніби хотіла сказати: «я завжди буду із своїм народом, і в радості, і в смерті».  

«Висока, тоненька, великі, карі, дуже жваві очі, чудове з бронзовим відливом волосся. Одягалась елегантно і дуже ефектно, хоча і скромно. Вона завжди і всюди  всміхалась усміхом любові до світу, до сонця, і сама була як сонце, що обдаровує  своїм промінням усі живі істоти, добрі і злі". (О.Бабій)
 
   Ю.Шерех (Шевельов), аналізуючи творчість поетеси, писав: «Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживши слів — батьківщина або вітчизна; можна пройняти творчість палкою любов ’ю до України, ні разу не вживши слово Україна; можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія — не називає, а пориває... Це добре знала О. Теліга».
 
«Найгостріше слово — Україна» зустрічається в її поезії один-єдиний раз — у вірші «Племінний день», який, на думку дослідників, є чи не першим з надрукованих, можливо, у 1932 році. Загалом же поетеса романтизує героїзм як активну дію, як норму життя людини, як найвищу чесноту, покликану протистояти сірості буднів:
 
Ти в тінь не йди. 
Тривай
В пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь
дивиться.
 
  Більшість  сучасних дослідників життя Олени Теліги розглядають її діяльність через призму національно – патріотичних ідей, якими просякнута творчість авторки.  Втім, Олена Теліга  концентрувалася не лише на боротьбі за вільну Україну. Як прогресивну в  поглядах  громадську діячку,  її цікавила доля українського жіноцтва. Олена Теліга не раз поверталася  до роздумів про роль української  жінки в національному аспекті. З образом  українських  жінок, утвердженим в літературі та суспільстві, вона  відверто не погоджувалася.

       Діячка  докоряла українським письменникам і поетам,  ” за те, що в українській літературі не створено  ідеального образу жінки-українки, а жіночі типи малюються двома кольорами: жінка-рабиня і жінка - вамп. Є ще, правда, й третій тип, жінка – товариш, де  вона  різка, енергійна, позбавлена сантименту,  але в ній “так мало жіночости, що – викликаючи пошану – ніколи не викликає любови й адорації”.

 Олена Теліга та Дмитро ДонцовОлену Телігу хвилює не тільки те, які образ української жінки створені літературою, а й те, якою вона є в житті  і якою прагне бути.

      Вона надає величезного значення ролі жінки у формуванні нації борців і стурбована тим, що коли від жінки “вимагається бути лише матір’ю і жінкою, то для неї буде далеко важнішою  рідна стріха від рідної землі. 

“Так буде завжди, – підкреслювала Олена Теліга, – доки кожна українка не навчиться дивитися на чоловіка, дітей, а головне на саму себе, не лише як на сторожів домашнього вогнища, а передусім – як на  сторожів цілости, щастя і могутности більшої родини – націїї.

 Вона зауважила, що в житті все частіше і частіше зустрічаються жінки, які порвали зі старим шаблоном “жінки-рабині” і новітнім “вампом”, вони віддають усі свої думки, всю свою працю і хотіли б віддати своє життя рідному краю.

    Але багато з них, на думку Олени Теліги, стали “суворими амазонками, мужчинами в спідниці, позбавленими всякої жіночости. Безперечно, вони можуть багато зробити для суспільности, але той викривлений, хоч часом і корисний, тип жінки ніколи не стане джерелом натхнення мужчини, який потребує поважности в чині і при праці, але ніжности й гумору – в перерві”.

 Саме в співпраці з чоловіками повинні шукати жінки своє місце в громадському житті, вважала Олена Теліга, і дуже скептично ставилася до тих жіночих організацій, які ізолюються, “творять свій власний “баб’ячий” світ з наївними журналами, зібраннями, підкреслюючи на кожному слові свою рівність з  чоловіками, і в той же час вкладаючи в свою справу чисто бабську наївність і дрібничковість... Лише в   співпраці з чоловіками, а не замикаючися в тісні феміністичні організації, жінка може розвинутися цілковито”,– підкреслювала вона в листі до Н. Лівицької - Холодної від 16 серпня 1932 року.

 Отож, у розумінні Олени Теліги жінка — не рабиня свого чоловіка, а віддана й ніжна супутниця його життя, сильна і здатна на самопожертву, бо поділяє й розуміє його громадські інтереси і має таку багату й щедру душу, якої вистачить на двох. У поєднанні особистих та суспільних інтересів бачить авторка гармонійність життя жінки. Ця думка найповніше втілена у вірші «Вечірня пісня».

 Крім поезій, присвячених ролі жінки в житті суспільства («Мужчинам», «Чоловікові», «Відповідь», «Вечірня пісня»), Олена Теліга створила неперевершені зразки суто любовної лірики, сповненої шалом почуттів і шляхетної еротики. Вона романтизує кохання, його чуттєвість і силу, яка дарує повноту життя. Лірична героїня — горда жінка, яка, самовіддано кохаючи, не прощає принижень, бо понад усе цінує людську гідність:

 Я руці, що била, — не пробачу — 

Не для мене переможний бич!

 “Не мають рації ні ті, що  бачать місце української жінки лише при господарстві в родині, ні ті, що роблять з неї лише громадську  діячку, чи ще гірше – дуже коштовну здобич в руках нещасного знаряддя грошей – мужчини. Так зауважила  Олена Теліга  в гострій полемічній формі в роботі “Якими нас  прагнете?” (1935 рік).

 Далі оригінальні уривки:

Погірдливе, позбавлене пошани і чомусь, зненавидженої нашими авторами, ніжности, відношення до жінки, як до «сонної весталки», або до тієї, що дає лише «хвилевий шал», понижує, розслаблює і ломить порив до справді великого і справді мужеського в самого мужчини.

Помиляється той, хто бачить мужність в цинізмі і брутальності супроти жінок. Найбільш мужні і брутальні в боротьбі мужчини — герої Лондона, Кіплінґа, Моґама, Ґолсворти не соромляться виявити найглибшу любов і ніжність до жінки і самі прагнуть мати від неї правдиве, сильне почуття. Бо лише чергове захоплення, або «хвилевий шал» — для них є чимось тим, що понижує їхню мужеську гідність.

 «Жінка-рабиня... її повно в творах наших письменників і попередніх, і сучасних. Це тип сабінки, підвладної своєму панові й окруженню, якої все життя віддається лише мужчині і дітям, і яку цілий прекрасний Божий світ, що лежить з усіма своїми принадами й небезпеками за межею її кохання, пристрасти або вузько-родинних обов'язків, — не лише не манить, а просто лякає…Жінка-українка є там завжди в постаті рабині, що віддає тіло і душу першому зустрічному... 

І тепер, в нашім житті, все частіше і частіше стрічаються жінки, що пірвали зі старим шабльоном «жінки-рабині» і більш новочасним «вампом». Сотні, тисячі молодих дівчат віддають всі свої думки, всю свою працю, і хотіли б віддати своє життя рідному краю. Сотні, тисячі жінок відійшли далеко від типу «сонної весталки», «простої земної мадонни». Та, на жаль, часом задалеко.

Чи не ця відміна сучасної жінки (однобічна амазонка) викликала до неї нехіть наших авторів? Чи не тому все частіше і частіше чутно голоси в нашій пресі, що закликають її назад, до дитячого покою і кухні в надії, що бодай там вона буде знов, хай примітивною, хай «простою», але жінкою!

«Українська жінка не виявляє жодної тенденції повернутися до старого типу — до жінки, слухняної мужчині рабині. Вона хоче дати мужчинам поконаної України нове серце, новий імпульс до нових зусиль і до — перемоги».

Поодинокі таланти показали нам, якою не сміє бути українська жінка. Але цього мало. Треба, щоб вони знали, якою вона повинна бути, якою вони її прагнуть. Бо жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина.

В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехресних бажань, між прокльонами рабинь і амазонок, і захопленням тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона вже не хоче бути ні рабинею, ні «вампом», ні амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне — за націю.

Олена Теліга "Якими нас прагнете?"

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...