Її  найбільшою  дитячою  мрією  було … торкнутися сонця. Кожного ранку дівчинка прокидалася вдосвіта і швидко по драбині збиралася на дах. Дарма, що внизу вже чатувала бабуся з лозиною, якій не зовсім подобалася дивна звичка внучки. А вона хотіла лише одного – літати.

     Катря, як ніжно звала її бабуся, народилася в  поліському селі Корощине (Житомирська область) у вересні 1916р. Вона була десятою дитиною в сім'ї, де  ніхто й не міг подумати , що Катя  стане льотчиком -асом, Героєм Радянського Союзу, єдиною в світі жінкою, що здійснила повітряний таран.

   Втім, коли одного разу, дворова компанія дівчинки, що складалася виключно з хлопців, вирішила пограти в парашутистів, використовуючи звичайні парасольки, вона  перша стрибнула із даху. "Ура! Я буду літати!" - кричала вона, і ніхто не сприйняв ці слова як жарт.

 Сім’я дівчинки постійно переїздила, тому навчалася вона спочатку в Курську, потім Воронежі, врешті в Оренбурзькій військовій авіаційній школі льотчиків, яку закінчила з відзнакою. Служити довелося у Харкові. За 4 роки Катерина Зеленко освоїла  сім типів літаків і дивувала своєю майстерністю вище керівництво.

     Вона була єдиною жінкою серед льотчиків, які брали участь у радянсько – фінській  війні (1939 - 1940р). Старшому лейтенанту Зеленко «доручили» Карельський перешийок. Умови польоту суворі – кабіна літака відкрита, а від холоду замерзали птахи. Катерина і не думала комусь жалітися, всі свої сили  спрямовувала на точні удари по ворогу. У цій війні вона знищила артилерійську батарею і склад боєприпасів противника, за що нагороджена орденом Червоного Прапора.

   Перші дні Великої Вітчизняної Війни для Катерини Зеленко  були дуже напруженими: і вдень, і вночі вона вилітала на розвідку. Спала дуже мало, майже не залишала машину. В повітрі щоразу атакували «мессершмітти». Але вона не губилася перед ворогом, вона нічого не боялася, навіть смерті. На одному із завдань група бомбардувальників під командуванням найкращого льотчика полку Катерині Зеленко знищила 45 танків, 20 автомобілів,  батальйон солдатів противника і без втрат повернулася назад. Таких боїв було багато, дарма що війна тільки розпочалася.

     Молода талановита льотчиця швидко стала заступником командира 5 ескадрильї,  а 4- у очолював чоловік Катерини – Павло Ігнатенко. Між ними було сильне кохання, вони обоє щойно одружилися, але часу  проявляти свої почуття та емоції не було. Для щирих, відважних, вимогливих до себе воїнів,  могла  існувати лише одна ціль – захистити Батьківщину від ворога.

  12 вересня 1941 р. за два дні до свого народження, коли їй лише мало виповнитися 25 років, Катерина попросилася в командира полку в розвідку.Наказ був винятково важливим - дані розвідки повідомлялися не командиру , а в штаб 21- ї армії.

   Катерина сіла в кабіну, пристебнулася і подивилася на льотне поле. Там стояв її чоловік, такий рідний і дорогий Павло. Вони тільки місяць тому одружилися. Він сумно махав рукою, ніби прощаючись.  Вона також махнула у відповідь, не знаючи, що це останній виліт, що  це  останній день її життя… Хто знає, чи відчувало щось її серце у той гарний вересневий день. Вона була готова на смерть завжди, як всі без винятку радянські захисники. Але як і  всі  - Катерина Зеленко  хотіли жити. 

   Усе сталося несподівано: зграя «мессерів»  зависла над нашими літаками. Частина шугонула на літак капітана Лебедєва, що намагався відірватись від них. Літак капітана на повній швидкості проскочив над лісом,  і зник. Він зумів втекти і посадити літак... Але німці, що гналися за ним, повернулися назад,  аби взяти в кільце літак Катерини Зеленко. Їх було семеро, а вона – одна. Вони озвіріли, поливаючи її кабіну нещадним вогнем, не залишаючи жодних шансів на життя.        

    Але фашисти не підозрювали на що здатна українська жінка. Спочатку в  нерівному бою вона підбила ворожий літак і той задимлений, упав на ліс.  А коли скінчилися боєприпаси – без вагань скерувала свій  важкий літак  на ворожий «мессер». Німецький льотчик не очікував тарану – він навіть не встиг вивернути свій літак. Жителі села Анастасівка (Сумська область) бачили як над лісом падали уламки двох літаків.

   Але чоловік Катерини, не хотів вірити у її смерть. Він нікого не хотів слухати, його Катря не могла загинути.Павло Ігнатенко вперто шукав її в госпіталях, писав нескінченні запити…Його розум знав, що Катрі більш не має, а серце вірило – є!

- Но ты же не видел её убитой ?!   Ведь не видел же! Значит, ещё ничего не известно ! – кричав він на спостерігача, що був під час бою в кабіні літака і за наказом Катерини  встиг катапультуватися, аби повідомити дані розвідки в штаб.Помста за свою кохану дружину була сильнішою, чим помста за Батьківщину. Він бився з ворогом у небі жорстоко та нещадно, так, ніби не хотів більше жити. Не хотів жити без неї -  Павло Ігнатенко загинув за два роки після її смерті.

   Катерину Зеленко провела на війні всього три місяці, за цей час вона здійснила  12 повітряних боїв, 40 бойових вильотів, знищила велику кількість ворожої техніки  і  була посмертно нагороджено орденом Леніна, а згодом отримала звання Героя  Радянського Союзу. «Це був льотчик високого класу. Вона народилася для авіації!» - казали про неї.  

   Іменем Катерини Зеленко були  названі кораблі, вулиці, школи. Але її подвиг увічнений не тільки на землі, а й в  космосі. Міжнародний планетарний центр на її честь затвердив назву астероїда під номером  1990 «Катюша».  Кожні 17 місяців «Катюша»  зближається із Землею, посилаючи її жителям чисте світло непрожитого життя…

Comments:

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua