Віктор Мазурик: "Ми маємо все необхідне, щоб сьогодні закінчити АТО"

 Віктор Мазурик Старший сержант 95 аеромобільної бригади ЗСУ  Віктор Мазурик  в зону АТО потрапив відразу, як було оголошено надзвичайний військовий стан, де відслужив більше двох років.  
 
Він один із тих, хто визволяв Слов’янськ, Краматорськ, тримав в обороні  стратегічну точку - гору  Карачун. Зараз на ротації посилено готується до продовження служби на сході України. Ми зустрілися, аби розпитати, чи скоро закінчиться війна і що для цього потрібно зробити. 
 
У багатьох країнах світу, та й в самій Україні, не всі розуміють між ким триває боротьба на сході України. Є експерти, які стверджують, що це громадянська війна, є політики, які бачать головну причину війни у Росії. Як безпосередній очевидець військових подій та як учасник АТО, що ви можете сказати про причини війни?
 
Дійсно, дуже багато людей на Сході України справжні сепаратисти.  Я маю на увазі тих, хто раніше мав громадянство України, але перейшов на бік Росії. Зараз вони воюють проти нас зі зброєю в руках. Таких людей надзвичайно багато. Також у зоні АТО я бачив чимало російських солдат, яких ми неодноразово захоплювали в полон. На початку війни російських військ на території України було значно більше, але наразі  воюють переважно місцеві мешканці. Проблема в тому, що серед них багато людей, які вживають наркотики  та алкогололь. Їм байдуже, кого вбивати і за що воювати. Коли ми захоплювали блокпости так званих ДНР та ЛНР, нас вражала кількість розкиданих повсюди використаних шприців. Війна зробила для них наркотики  доступними, а злочини – безкарними,  їм абсолютно байдуже куди  і в кого стріляти.
 
 Військовий конфлікт на сході України триває вже більше трьох років і є ризик, що АТО  ще не скоро закінчиться. Це провина української армії?
    
   Українська армія зараз набагато сильніша, ніж на початку війни. Та й тоді ми могли закінчити АТО за лічені дні, максимум за півроку, для цього були і є всі можливості, але досі не має команди «зверху». На мою думку, це більше політичний конфлікт, ніж військовий, і вирішити його лише за участі армії неможливо. Нині проходимо  етап, коли багато людей заробляють гроші на війні, і це також затягує процес вирішення конфлікту.
 
     Відомо, що ЗСУ зазнали найбільших втрат на початку конфлікту – Дебальцево, Ілловайськ, Зеленопілля. Як військовий, ви можете відповісти чим були зумовлені втрати?
 
  На початку війни панувала загальна розгубленість, деякий хаос. У 2013 році все було дуже спонтанно – навкруги вибухи, безперестанна стрілянина, обстріли.  У мене був стрес, як і в багатьох військовослужбовців. Все було на криках, емоціях. До  Степанівки (Донецька область), де стояли наші війська, звозили поранених, їх було дуже багато. Ми не зовсім орієнтувалися, що потрібно робити: за 7 км кордон із Росією, звідки по нас стріляли «Градами» та важкою артилерією.  Вести вогонь у  відповідь ми не могли, бо там було мирне населення. Ми були між двома вогнями, з однієї сторони по нас стріляли зі сторони російського кордону, а з іншого – вели вогонь сепаратисти.  Відверто скажу, знаходитися цілодобово під обстрілами психологічно важко -  ти ніби втрачаєш відчуття реальності. Першими тижнями, як повернувся з війни, навіть спав в окремій кімнаті, бо ночами бився, зривався, просинався від найменшого шороху. 
 
  Відомо, що Мінські домовленості були зумовлені необхідністю припинити кровопролиття. Чи дійсно вони змінили хід та тактику військових дій?
 
Мені навіть не хочеться про це говорити. Це  чисто політичний піар, гра на публіку. Як учасник АТО, я «пережив» кілька Мінських домовленостей, але жодної різниці та результату не відчув. Противнику завжди було начхати на будь – які домовленості, тому обстріли української армії тривають і по цей день. Це при тому, що ми дотрималися вимог - відвели важку техніку, а  ворог її лише сховав. Вночі, коли спостерігачі ОБСЄ відсутні, вони виводять техніку з бункерів чи шахт і стріляють по нас.Тому майже щоденно маємо втрати.
 
     
 
     Мирне населення  в зоні АТО ставилося до вас з  неприхованою ворожістю. Якось вдалося змінити їх ставлення?
 
   З найбільшою ненавистю до нас ставилися жінки похилого віку. Це були не тільки прокльони. Вони здавали наші координати сепаратистам, передавали їм інформацію про нас. Якось під Донецьком в одному селі до нас прийшов літній чоловік, довго дякував нам за те, що «вичистили землю від фашистської  нечисті». Через 5 хвилин після відходу чоловіка почався  сильний остріл наших позиції "Градами" та важкою артилерією. На другий день – чоловік знову прийшов і так само повторилися обстріли. Вони були неймовірно точними – у місця де локалізувалася військова техніка, де були розташовані склади та особовий склад. Тоді ми зрозуміли, що дід просто передавав наші дані сепаратистам. І таких випадків було багато. 
 
Населення на сході України впевнене, що із Росією їм буде краще жити, але як показує досвід жителів Криму, це абсолютно не так.
 
На початку війни були труднощі із забезпеченням української армії. Надавалася допомога з - за кордону, багато  зробили волонтери. Сьогодні  військовослужбовці  повністю забезпечені?
 
     Так, дійсно, на початку війни гостро стояло питання обмандирування – не завжди вистачало бронижилетів, сучасної  зброї, медичного забезпечення. Якби не волонтери – не відомо чим би взагалі закінчився конфлікт. Але зараз українська армія набагато сильніша у всіх аспектах. Ми маємо все необхідне, щоб сьогодні закінчити АТО. На службі багато чоловіків, які йдуть до армії з патріотичних міркувань, більш вмотивовані захищати країну від ворога. Це важливо.
 
Але на війні  часто не вистачає іншого – жіночого тепла. Якось півроку не бачив дружину та сина, це було найважче. 
 
       До речі давайте про жінок. В Україні один з найвищих у світі показників жінок в армії. Але більшість з них досі не можуть служити на військових посадах – бути розвідницями, снайперками, штурмани. Та й багато розмов про те, чи варто взагалі  жінкам служити у зоні АТО. На вашу думку, як має бути?
 
На мою думку, жінки в АТО мають бути лише як медики. Ну не може жінка фізично нарівно  з чоловіками бігати по полі, стріляти та жити по півроку в польових умовах. У більшості дівчат, які хочуть на війну, дещо ідеалізоване бачення ситуації. Я бачив таких чимало: вони підписують контракт, їдуть служити в АТО, а на третій день вже «сльози  течуть рікою», додому хочуть. Але назад шляху не має, розірвати контракт  та звільнитися не так просто, як видається. Я б давав жінкам випробовувальний термін, аби вони могли точно визначитися, чи дійсно армія їх призначення. 
 
       Щоправда  в  нашому батальйоні дівчата, які служили в АТО, не поступалися за бойовою підготовкою та дисципліною чоловікам, але таких мало. Одиниці жінок витримують такий фізичний та психологічний натиск, який існує на війні. Є такі жінки, але це скоріше виняток. Зараз у Верховній Раді є одна така жінка - депутатка, яка сиділа за гратами у Росії.
 
Ви маєте на увазі Надію Савченко?
 
Так, із Надією Савченко я особисто прослужив два роки у 13 батальйоні 95 аеромобільної бригади (до військових подій - автор). Це та жінка, яка ні в чому не поступалася чоловікам – ні в бойовій, ні в фізичній  підготовці. Вона нарівні з чоловіками бігала, стріляла, була «crazy».  Вона завжди вміла добиватися своєї цілі будь – якою ціною. Пам’ятаю, якось на навчаннях ми стрибали з парашутом і вона мені каже: «Ти знаєш, я так мрію бути пілотом. Дуже хочу вас випускати». То був такий час, коли українські жінки, відповідно до військових положень, не мали права бути пілотами чи штурманами. (Надії Савченко чотири рази  відмовляли у вступі до університету Повітряних сил – автор). Але вона добилася свого – сіла за штурвал, і був такий момент, коли вона випускала нас з вертольоту, керуючи ним. 
 
 То ви все таки визнаєте, що в українській  армії існують гендерні стереотипи?
 
Якось у нас були спільні навчання з американськими військовими, серед яких були й жінки. Ми помітили, що американкам деякі завдання видаються складними, і серце не витримало - запропонували  їм допомогу. Потім нас визвали до керівництва і сказали, що так не можна, бо такий жест -  це прояв неповаги, нетолерантності до американських військовослужбовців. Виявляється, коли ти пропонуєш жінці допомогу, то тим самим вказуєш на її слабкість, неповноцінність, а так за законами американського суспільства – неприйнятно. Нам пояснили, що вдома вона жінка, а на службі – такий самий військовослужбовець, як і ми. Нам навіть сказали, що якби такий випадок стався  у США – ми б отримали штраф або були притягнуті до кримінальної відповідальності. Цу було для мене деякою дикістю. Ми своїх жінок у батальйоні трохи жаліли, і, відверто кажучи, не давали їм важких завдань.
 
Чим ви будете займатися після війни?
 
Буду служити в українській армії, навчати та готувати особовий склад. Власне, цим я зараз і займаюся. Армію  точно не залишу, я тут з 18 років. Війна ще не скоро закінчиться, рано про це думати.  Все ще попереду.
 

Comments:

Жінка онлайн


Ворожіння  та прикмети на Новий рік 

Обряд ворожіння своїми коренями сягає  в язичницькі часи. Вважалося, що у новорічні свята настає розгул нечистої сили,  тому саме у цей період можна було дізнатися про майбутнє за допомогою  ворожби.  У залишках колишніх  язичницьких  обрядів  збереглися окремі  форми ворожінь – вечорниці, ворожіння про Долю,  ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання «до  каші» тощо. Слов’яни мали велику повагу до долі  і вважали її оповіщення проявом вищої волі богів. Тож як ворожили у старовину на новорічні свята?

далі...

Поговоримо по жіночому


 

Що подарувати рідній людині на свято?

Подарунок -  обов'язковий атрибут будь -якого свята. Навіть якщо він просто символічний, все одно має магічну силу: демонструє людині вашу турботу і почуття. Тільки що ж подарувати, аби серце рідної, коханої, близької людини стислося від радості та вдячності за увагу? Вчені стверджують, що не може бути більш корисного подарунку для людини, як домашні тварини. Бувають ситуації, коли домашні тварини буквально  наповнюють життя  людей радістю й змістом, полегшують  моральні й фізичні страждання. Дослідження показали, що тварини  лікують людину не гірше за пігулки.

далі... 

 Жінка відпочиває


Магія весільного вінка

На Прикарпатті здавна виготовляють  головні убори, які можна вважати справжнім  витвором мистецтва.  Тут плетуть унікальні  вінки з  гусячого  пір’я,  які використовують  у весільному обряді. Такий вінок відтворює давні шлюбні традиції, пов’язані з віруваннями та звичаями даного краю. Важить такий весільний  шедевр народної творчості від  1 до 3 кілограмів. А таких віночків на голові нареченої має  бути два: менший – спереду, більший – ззаду.

далі...

Краса та здоров'я


street workout in Ukraine

Street Workout  як альтернатива фітнес - залам

Чудовою альтернативою фітнес - залам та спортивним клубам є  Street Workout -  різновид вуличного спорту, що лише набирає популярності  серед української молоді. Street Workout передбачає  заняття на свіжому повітрі, що неминуче призводить до загартування організму. До того ж  вуличне тренування абсолютно безкоштовне  та  корисне  для організму будь - якого віку. 

далі...