Марія Рудак - відома поетеса, журналіст, бібліотекар, голова Міжнародного поетичного братства Юрка Гудзя, член Національної спілки журналістів України. Переможець численних конкурсів. Проживає у м. Житомир.

 Поезія, творчість – то справа всього її життя. В цій поезії - душа жінки, яка пережила біль втрати, розлуки та зради.

Марія Рудак - жінка незвичайної долі. У молодому віці в неї виявили небезпечну хворобу, з якою вона бореться все життя.

  Численні операції, біди не зламали її духу та волі. Смерть доньки, перебування в Італії на заробітках, зрада чоловіка залишили у серці невимовний біль, але не знищили кохання та віри. Це кохання до життя, до нового дня, до людей та землі.

Поезія Марії Рудак жіночна, вишукана у власній простоті та незбагненності почуттів. - Як може жінка, зазнавши зради, вірити у краще, вірити у нове кохання, нове майбутнє? Вірити у те, що зрадник стане іншим? Так може вірити лише світла людина, чиста душею та помислами. 

«Італійська гілка» - таку назву має розділ збірки поезій Марії Рудак «Рай - дерево», присвячений перебуванню авторки в Італії на заробітках. Це вірші про кохання до чоловіка, який насправді не заслуговує  жодних почуттів. Відразу по приїзду до нової країни, поетеса дізналася, що коханий чоловік з яким вона прожила більше тридцяти років, зрадив її почуття. Він покинув родину заради іншої жінки, а Марія змушена заробляти гроші, доглядаючи старих синьйорів...

Справжня жіноча поезія, сповнена хвилювання та переживання:

 

****

Обнесений мій двір
Парканом триметровим,
Немає в тім дворі
Ні стежки, ні трави.
Лиш в горщиках квітки
І все чужа розмова,
Розпечений асфальт,
Не чути дітвори.

Три місяці підряд
Нещадно палить сонце.
Ні крапельки дощу
За літо не було.
Всихає все навкруг,
Осипались листочки.
Ти з іншою тепер,
А я, проте, живу!

*****
Заглядає зоря
Із чужого і мутного неба,
Залишилась і я,
Як зоря, одинока, без тебе.
Хоч кричи — не кричи,
А тебе поряд мене немає,
Я дзвоню — ти мовчиш,
Моє серце від болю згоряє.
Як же сталося так,
Що для тебе я стала чужою?
Розлюбив? Не гони,..
Дай хоч звикнутись
Трохи з бідою.

******

Я так тебе шукала цілу ніч
У своїх снах,
Хотіла доторкнутися до тебе,
Лишилася із самотою
Віч-на-віч,
А на устах терпкий полин,
Бо навіть поцілунку,
Останнього, і того не було..

*****

Різні долі

До твого серця хочу докричатись,
Достукатись, пробитись крізь стіну,
Ти, мов метелик, легкий на початок,
Я, мов руїна, привид із твого сну.
Одна дорога — та дві різні долі,
Любов одна; ти — радість, я — жалі,
Щаслива мить тебе не залишає,
Мені ж дістались спогади сумні.
До твого серця, звісно, не пробитись.
Моє вже гасне, тане, мов свіча.
Тобі мене забути дуже звично.
Мені тебе — до сліз не вистача.

*******

Тепер вже я не знаю, чи живу...
Чи в мертвім тілі лиш душа блукає,
Що трапилось? Чому я й досі тут?
Чому самотність боляче вбиває?
Чужа земля і я на ній чужа,
І ти не звеш, й вертатися несила.
Молюсь. Молюсь. Молюсь. Молюсь.
Сльозами двір чужий не раз зросила.

*******

Чи варто?
Відболіло. Вилилось сльозами
Наче море, горе через край,
Не зуміла втримати словами,
Тож пробач, прости за все, бувай...
Тож пробач, що лиш тебе любила,
Прізвище твоє собі взяла,
Двох синів і дочку народила,
Що без тебе жити не могла.
Тридцять років збігло,
Як три днини,
Вже життя показує на спад,
Тож пробач, що лиш тебе любила,
Та чи варто повертатися назад?..

*****
«Як вовка не годуй,
а він все рветься в ліс»,
цю приказку давно,
я ще з дитинства знала.
Тебе хоч як люби,
Будь вірною, жалій,
Але чужа душа
Чужою і зосталась!

****

Моїй першій сеньйорі

Стоять троянди на столі
Тобі принесені,
А ти вже їх не бачиш...
На цьому світі, чи на тім,
Яка різниця, мабуть, в тім?
Ти вже не плачеш...
Немов та свічка дотліва
Змутнілий зір,
Та ще жива
В путі до Бога.
Назад повернення нема,
А смерть холодна забира —
Рівняє ноги.
Не забирай, я ще жива...
Як камінь важка голова,
Рідня в тривозі.
Хоч поспішай, не поспішай —
Душа, напевне, рветься в рай,
Бо вже в дорозі.

*******

До Майбутнього

Перегорну сторінку
В новий день,
Де друзів круг,
Де будуть мені раді.
Нове кохання
Ще знайду в житті
І ти мені не станеш
На заваді.
Була глуха
Та ще й сліпа,
Коли тебе іржа
Зрадлива їла.
У виправдання:
«Ти уже стара,
І ти мені, як чесно,
Надоїла».
Серпневий вечір
Зорі розсипа.
Дивись, милуйся,
Ця краса задаром.
І хто з нас правий —
Покаже ще життя,
Кому кохання,
А кому — забава.

*****

Надія

В Італії, в провінції Мантована
Моя подружка Надя проживає.

Струнка, вродлива, для душі омана,
Чудова жінка. Хвору доглядає.
Два роки в ностальгії серце рветься
До сина, до рідні, до чоловіка.
Будує плани. Заробляє євро,
Щоб у сім'ї достаток був до віку.
Та що поробиш — видно, не судилось

Побудувати «рай» в своїй сім'ї.
Лише здогадка — де ті євро ділись —

Розчарування, відчаї, жалі...
Подружко, мила, Бог тобі поможе
Й воскресне серце, ще прийде твій час.
Нове кохання й щастя вже в дорозі,
Лише б надії вогник не погас!

І відійде усе лихе з водою,
Загоїть біль і висушить сльозу.
Омолодиться вдача з добротою
Немов веселка в весняну грозу.


*****

Не будь дурною, жінко, схаменись,
Навіщо він тобі такий, недобрий,
На твою вірність він не подививсь
-Болюча зрада й на краю безодні.
А потім що?
Задумайся на мить,
Як ти ще дітям та онукам необхідна!
Поплач, то добре, потім помолись
І дякуй Богу, що тепер ти вільна.

******

Зазирни мені в душу,
Там себе ти побачиш, повір,
Зрозумієш мій смуток
І не зрадиш таємних надій.
А надії, мов діти,
Що зростають на ґрунті бажань.
Ти візьми мою руку
І до ранку, жаданий, тримай.
Що з тобою, Марічко,
Ти мов квітка весною розквітла.
То лиш був тільки погляд
Й зорі в небі були тому свідки.
Мені досить і того,
Що лиш погляди наші зустрілись,
Так незвично — надовго
Твої очі зі мною лишились.

Comments:

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua