Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат
Українки, які підкорили Голівуд Марія Примаченко ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки Медовий місяць та шлюбні традиції українців Сага про сільську жінку Дружини гетьманів України: забуті долі Коли дитина готова до школи? Street Workout  популярний серед українських дівчат

krukГалина Крук - українська поетка, літературознавець, перекладач. 

   Авторка двох книжок «Марко мандрує довкола світу» і «Найменший», перекладених 15-ма мовами (міжнародний проект літератури для дітей „Step by Step", Нідерланди). 

Одна з авторок збірки "Антології жіночої поезії", яка присвячена гендерній проблематиці. Вірші Галини Крук неодноразово визнавали кращими:

Триптих із яблуком

1.
Втома твоя велика,
як яблуко в горлі,
якого не можеш ковтнути,
відколи ти вигнанець з раю.
У брудних підворіттях життя,
де голос твій теплий, як кров, цібенить
із давньої рани,
поміж іншим приходить знаття,
що насправді
не буває нічого уперше,
і нічого - востаннє...
Тільки яблуко в горлі,
якого Господь не велить

 

2.

Доторкнутись б устами,
хоч кислі і припорошені...
В захаращених скверах
прокручують кадри інтиму
дітваки,
постарілі на тисячі літ.
Перед ними
світ укотре відкрився не тими дверима.
Їх неприборкані дівчиська
носять кльоші,
курять марихуану і потай
плачуть від оскоми.
Не те яблуко ти кинув їм, Боже.
Їхні хлопці - далекі й зникомі,
їх розчиняє вітер,
вони вміють кохати
очима важкими, як жита перестояні...
Нема кому пасти днів твоїх покірних ягнят.

3.
Коли споночіє,
поодинці крадемося до огорожі,
похапцем рвемо яблука із найближчих дерев
і чимдуж утікаєм...
Хіба ж розпізнаєш у темряві,
з якого не велено їсти,
Боже по той бік істини ?!.

***
мжичка у спальних кварталах
поламана гойдалка
догоріла до фільтру остання цигарка на двох
півроку поспіль вивчали табличку розмноження
після уроків поспіхом
зле засвоїли
очі її – друзки розбитого дзеркала
коси її – зів”ялі трави по осені
двоє на нуль помножені
куди ж вона котиться –
консервна бляшанка сонця,
до блиску вишкрябана
очі її – зімнута постіль безвиході
коси її - мокрі руді фарбовані
намотати б їх довкіл шиї
боляче смикнути
скарати б на горло
скрипучу поламану гойдалку
цигарка згорає у пальцях,
та смішно – плакати
губи її криваві у посмішці скривлені
ти враз постарів на ціле покоління втрачене
дівчинка твоєї мрії
зробила вакуум

***
я відламувала тебе як бічний пагін
як шостий палець на руці
однак ти надто швидко ріс із моєї долоні
і став деревом
і став небом над деревом
і став птахом у небі над деревом
щоб наніч повертатися до мене -
вдавати прирученого
так тобі зручно
так мене обкручено
довкола пальця
і що б то ще втяти моїй шестипалості?

***
ніхто не каже тобі кохана
коли блукаєш кімнатами,
геометрично правильними
із одної тісної кімнати безсоння до іншої
руками звинними охопивши звихнуту голову
питаєш себе риторично –
як довго все це триватиме?
чому навіть музика
схожа на кремезного мурина
не може втиснутись плечима
у серце твоє розкалатане?
ніхто не цілує голосу твого на виході з уст,
до крові закушених
голосу голого
ніхто не згадає
ніхто не подзвонить
ніхто не помре від зажури
хіба що квіти кімнатні десь через місяць всохнуть
хіба що вітер із часом вікно розіб’є незакрите
хіба що діти сусідські прийдуть через рік щедрувати

***
Навіть ті, що не знали зневіри на смак,
не натішаться сонцем –
сумними алеями
пропливають на кілька століть постарілі Офелії:
дубль два, дубль -надцять - та вкотре не так.
Їх очниці порожні,
їх лиця д’горі,
їхні Гамлети – шмати,
а хочеться ж мати
звинні пальці, щоб маки у коси вплітати,
ще палаючі маки між локи тугі.
Шкарубкими піснями наддерши горла,
де щослово, то бля,
а кохана – то хвойда,
де любов не рятує і смерть - не вигойна
де to be - не тобі
і йому не to be
і цей блюз, щоб любов відспівати достойно –
тільки протяг в каналізаційній трубі.

***
між життям і чоловіком
завше мусить упхатись якась кобіта
вимагати взаємності на щодень
і так до гробу
вигадувати, що їсти
вчити жити
і не може собі чоловік серед усього цього
гармидеру очима просто в небо піти босоніж
не озираючись на дороговкази,
пости та обмежувальні знаки
і не може чоловік без неї
народити собі сина
взяти його за руку
сказати йому: сину
між життям і чоловіком
нема ніяких недомовок
все ясно як день Божий...
та часом, сину, бувають ночі

***
Була любов, з якої вийти, як
з вікна на сьомім поверсі,
однак –
у кожного в житті –
своя безодня.
Був чоловік –
із тих, що раз на вік
уміють душу вкрасти з-під повік
і чий прихід ти ждеш,
як Великдня
Була жага: вернутися в ребро,
з якого вийняв Бог її або
наблизитись так близько –
аж не бути
Та Бог сказав: пробач,
не маю сил
з’єднати, що одвіку розділив
і жінці зоставалося:
забути,
плекати квіти,
пестити дитя,
освоїти науку вишиття
(щоб на лице і з вивороту – гладко)
обкусувати нитку і вуста,
і несучи весь вік свого хреста,
як гадину, вбивати кожну згадку.

до Сильвії Плат

о, Сильвіє, наставив на мене сильце
на ситцевих полях у дрібненьку кратку
так, наставив на мене сильце,
на лляних полях з рубчиком
хоче мене впіймати
окільцювати, о Сильвіє, хоче
на бавовняних полях, м’яких як забуття,
позначити мене, внести мене у якийсь реєстр,
як відмираючий вид, Сильвіє
прив’язати мене за двійко-трійко дітей, як за ногу,
щоб я не могла ніколи покинути його, а тільки:
– мнути ці поля у кратку,
– зрошувати потом ці поля з рубчиком,
– знесилюватись і сивіти
на цих бавовняних полях, м’яких як забуття
о Сильвіє, чому жінка мусить платити за свободу
дорожче, ніж Америка?

Відмова

Діждалася віку, коли вкоротити собі віку – не вихід.
суїцид не відкриває другого дихання
ні не ставить крапки,
навіть трьох крапок не ставить
(хіба що невдалий, недоконаний,
як вид дієслова)
у вік, коли слово не діє,
мусиш остерігатися мови, як змови.
він каже «бувай!» – і буваєш
від дзвінка до дзвінка, а дзвонить все рідше…
від дзвінка до дзвінка – непосильна робота.
мова підводить мене і покидає на рифах підводних.
частка «не» змінює все до невпізнання:
«звіритись» у «зневіритись». Як тут не озвіріти!
Тоді мова робить вигляд, що бере мене на поруки,
як того, хто відбився від рук, за кого незручно,
а сама умиває руки в найскрутніші миті:
наприклад, коли він каже мені своє «ні»,
щоб звучало як «ніби»,
як умовний спосіб, як знак умовний.
він запевняє мене, що будь-який мовний – умовний.
вдає, що дає мені спокій, а сам чекає,
що здам позиції, що здамся на ласку Божу,
що
відмовлюся,
а я відмовляюся,
мовляв відмовляюся –
і не можу
від мови
від-мови-ти-ся

Гостра серцева недостатність

міряє кроками тишу
чоловік у сусідній камері серця
пробувала перестукуватися з ним – не реагує
билася головою об стінку – вдає глухого
навіщо мене ув’язнили поряд з якимось хуєм
з таким не поділишся планом,
не зорганізуєш втечі
за рамки благопристойності,
не стрибнеш вище стелі
кохання з таким
як операція на відкритому серці
закінчується приблизно як «Буря в пустелі»:
потерпілі самі винні, бо терпіли все це
хоч справжні мотиви згодом
вилазять боком
і бракує повітря футбольній камері серця,
у нашій із ним грі
продірявленій ненароком

 

Comments:

 

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua