Відоме й невідоме про українську хату
Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат

   Традиційний поцілунок молодих під час шлюбної церемонії первинно ніяк не був пов'язаний з еротикою, а був радше "поцілунком єднання", схожим за магічним смислом з поцілунком побратимства.

   І лише з плином часу з'явився еротичний поцілунок - як форма любовних пестощів, як поступова еволюція колись суто "братніх" поцілунків.

 На жаль, давно відійшов у минуле колись дуже поширений звичай: напередодні Великого посту (у "прощену неділю") родичі, друзі та сусіди прощали один одному всі кривди й образи, заподіяні протягом року, скріплюючи взаємне прощення "братніми" поцілунками.

   Існувало й чимало суто місцевих " поцілункових" обрядів, поширених колись по селах та невеличких містах Росії, України та Білорусії. Ось лише кілька прикладів:

скажімо, колись на Поділлі було заведено, щоб жінка, яка виходила заміж за вдівця з дітьми, одразу після вінця цілувала сиріт у вуста. Вважалося, що після того мачуха не буде їх кривдити й любитиме, як рідних.

А на Закарпатті свекруха мусила обмінятися поцілунками з невісткою, ледь та після шлюбу переступить поріг чоловікової хати, - на знак того, що вони надалі житимуть у мирі та злагоді, немов матір із донькою.

Поцілунок у груди для багатьох народів був не любовним, а суто ритуальним: той, хто торкався вустами грудей жінки, вважався її сином. Ще років десь із двісті тому такий освячений споконвічною традицією ритуал усиновлення побутував серед багатьох гірських народів Кавказу, Ірану та Афганістану, у курдів тощо.

  Етикетні поцілунки минулих часів - скажімо, цілування руки (або й ноги) у шанованих осіб і можновладців теж мають у підґрунті магічний, ритуальний смисл. Адже давні люди вірили, що вождь племені або старійшина роду, на відміну від простих смертних, наділений особливою чарівною силою, і через поцілунок можна прилучитися до неї, отримати якусь її дещицю.

       Проте цілувати таку особу у вуста не випадало, бо тоді до неї переходила б частина твоєї нижчої духовної сили, принижуючи те вище створіння. Але можна було торкнутися вустами якоїсь частини тіла вищої особи - руки, ноги.

Навіть в освіченій Франції ще у XVIII ст., в епоху Просвіти, за часів філософів-енциклопедистів, королі лікували хворих накладанням рук. І чимало їх насправді зцілювалося, - звичайно ж, не через магічну силу королівської долоні, а внаслідок самонавіювання.

Схоже, вочевидь, походження має і звичай цілувати руку у старших родичів - як колись у старійшин роду. Скажімо, на Західній Україні цілувати на знак пошани руку у батьків було заведено по селах ще у 20-30 рр. минулого століття.

   А от коли цілують руку священика - то вже не тільки традиційна вимога етикету, а і справжнє ритуальне, магічне дійство. У такий спосіб миряни прагнуть (хоч, може, і не завжди усвідомлено) отримати частку тієї благодаті Божої, якою, за вченням Церкви, наділений кожен священнослужитель.

Руська православна церква у XIV ст. проголосила: "Іже ікони Господні і Богородиці, і усіх святих з острахом та любов'ю не цілує, хай буде проклятий..."

 А проте за внутрішньою природою цей ритуал має язичницькі (або й доязичницькі) корені.  Погани благоговійно цілували руки або ноги своїх "ідолів", статуй богів і щиро вірили, що таким шляхом отримують трішечки божественної сили.

Однак  існував у язичницьких культах такий різновид ритуального поцілунку, до якого і християни, і іудеї ставилися з крайнім осудом та ворожістю. Йдеться про "повітряний" поцілунок.

  Сьогодні для нас то напівжартівливий вияв приязні, та й тільки. А проте в давнину це був важливий символічний обряд у культах небесних світил. Оскільки цілувати Сонце, Місяць та інші світила було неможливо, то їхні шанувальники мусили задовольнятися суто символічним жестом: поцілувавши власну руку, вони простягали її у напрямку світила.

Існують незаперечні свідчення, що повітряний поцілунок, як язичницький обряд мав поширення не лише на Давньому Сході, а й у східних слов'ян усього кілька століть тому. Офіційний документ Руської православної церкви "Про апостольські заповіді", складений у XV ст., проголошував: "А хто цілує Місяць, тому анафема..." Отже, й тоді ще цілувальників Місяця було, мабуть, чималенько - інакше не було б сенсу і проклинати їх.

Проте божественна сила, прихована у священних реліквіях, могла справляти не лише благодійний вплив, а й тяжко карати грішників, які насмілилися наблизитися до святині. Як вірили за старих часів, відьми, чаклуни, інша нечиста сила не сміла і близько підходити до хрестів та ікон - їх одразу ж починало корчити.

  Схожі вірування лежали і в основі давнього звичаю скріплювати будь-яку клятву чи присягу цілуванням хреста або ікони. Мовляв, якщо клятва твоя брехлива, то тобі не уникнути кари від сили Божої, присутній у священній реліквії. Через це дехто навіть боявся присягати в такий спосіб.

Про те свідчать офіційні документи: згідно із законодавчим актом допетровської Русі, якщо хтось відмовлявся скріплювати свою клятву цілуванням хреста чи ікони, його слід було змушувати силоміць. Ну, а засвідчене цілуванкарів називали "цілувальниками". Назва походила від того, що претенденти обов'язково мали цілувати хрест, - присягаючи, що не будуть шахраювати й увесь виторг здаватимуть до казни.)

Відлуння подібних уявлень бачимо в численних західних фільмах - коли в залі суду свідок кладе руку на Біблію і клянеться говорити правду і тільки правду. Нині це сприймається лише як традиційна, усталена форма присяги. А за давніх часів люди щиро вірили, що в разі порушення такої клятви святотатця покарає Бог.

Історія поцілунку на цьому завершується. Згодом віра в магічну силу священних реліквій поступово занепала, і прикладання до святинь перетворилося на пусту формальність. Схожу еволюцію пережили й інші різновиди ритуальних поцілунків. Деякі взагалі вже пішли в непам'ять, інші сприймаються більшістю лише як традиційний побутовий звичай, форма етикету.

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua