Відоме й невідоме про українську хату
Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат

   Багато жінок не орієнтуються в питанні діяльності ОУН-УПА, яке попри час, залишається актуальним. Для сучасної українки це не припустимо, адже  історія ОУН – це частинка  минулого України.

   Якщо спрощено та неупереджено, то жінкам варто знати всього одне: Організація Українських Націоналістів боролася за вільну незалежну Україну.

      Рух виник на Західній Україні у 1929 р. Учасники руху - молоді віком, але край патріотичні та високодуховні люди. Організація розпочала діяльність з боротьби проти влади польських окупантів.

   На жаль, в Україні часто  на одну булаву претендують два гетьмани. Так сталося й з ОУН. У 1938 році гине провідник руху Євген Коновалець, а організація розколюється   на дві однойменних, але самостійних фракції: ОУН(М) під проводом Андрія Мельника, і ОУН(Б) під проводом Степана Бандери. Між двома течіями були глибокі ідеологічні суперечності,  точилася жорстока боротьба.

(Листівка надрукована в 1962р. в Торонто, зберігається в Архіві ОУН в Лондоні).

  Коли у 1939р. західноукраїнські землі приєднали до УРСР, то націоналісти повели боротьбу проти радянської влади. Чому? Сталінський терор, масові репресії, «енкаведисти», що катували та розстрілювали людей за неіснуючі антидержавні справи – реальність,  у якій жили мільйони  українців. Голод, бідність, знущання над народом -  з  цією реальністю українські патріоти не хотіли і не могли миритися. Вони бажали для своєї країни кращого майбутнього!

       Війна – це був єдиний спосіб змінити статус країни. Керівники ОУН чітко усвідомлювали, що вести наодинці боротьбу проти радянської влади неможливо. Тому вони шукали союзників. Німеччина бачилася ними як союзник, що визволить від національного гноблення. Чи слід звинувачувати українських націона­лістів за бажання співробітничати з державою, що була, як визначив Нюрнберзький процес, зло­чинницькою в самій своїй основі? Ні! Третій рейх тоді ще не здійснив тих злочинів, від яких здригається кожна цивілізована людина.

  До речі, Радянський Союз теж прагнув співробітництва з Третім рейхом аж до червня 1941 р. і почав вою­вати з ним не з власної волі, а внаслідок неспровокованого нападу. Але ніхто не міг уявити наскільки жорстока сутність фашизму і загарбницьких планів фюрера щодо України.

       Німці  вважали, що українські націоналісти не мають політичної ваги і не особливо прагнули з ними спілкуватися. Вони відверто ігнорували  національні наміри української сторони. Нацисти пропонували ОУН службу, але не співробітництво, тому потроху розвіювали міфи українців про політичні зміни. Вони не дозволили створити окрему українську армію, погодившись лише на вишкіл кількох сотень українських старшин.

       На нараді із сановниками рейху 16 липня 1941 р. А. Гітлер заявив: "Не повинно бути й мови про те, щоб дозволити створення якоїсь військової си­ли на захід від Уралу, навіть якщо для цього нам треба буде воювати сто років. Незмінним повинен залишатися тільки такий принцип: ніколи не дозволяти, щоб хтось інший, окрім німців, носив зброю.»

 Коли німці почули про радіо, що керівники ОУН у Львові 30 червня 1941р. проголосили  Акт відновлення державної незалежності Украї­ни, то  С. Бандеру негайно викликали в Краків і пояснили йому, що українських союзників Німеччини не існує, а здійснена у Львові акція  з правової точки зору  є державним злочином.»

    Радянські  газети тоді написали: “Ударом фашистского сапога немцы выбросили это правительство на помойку, словно фриц выбрасывает пустую банку из-под консервов”. І це була правда.

           З того часу, німці почали відвертий терор проти членів ОУН,  на очах українських патріотів вони чинили свавілля, грабунки,  здійснювали примусову працю, вивіз молоді до Німеччини – все це викликало у членів ОУН опір і посилювало антинімецькі настрої. Невдовзі націоналісти усвідомили – у боротьбі за Україну  потрібно розраховувати лише на свої сили.

    Якою бачили Україну в майбутньому члени  ОУН? У меморандумі, який був адресований Гітлеру, ставилося питання про утворення Української держави з кордонами від гирла Дунаю на заході до Волги на північному сході і Головного Кавказького хребта на південному сході. Ця держава повинна була дістати такий же політичний устрій, як Німеччина. Щоб досяг­ти етнічної однорідності держави, яка істотно перевищувала територію УРСР, ОУН(М) проси­ла нацистів здійснити примусове переселення мільйонних мас українського населення з Дале­кого Сходу і Сибіру.

   Але меморандуми залишились дифірамбами – вони навіть не потрапили до рук Гітлера, погляди українців нікому не були цікаві. Тоді ОУН почала створювати партизанські загони, які в жовтні 1942 року об’єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА). З цього часу основними об’єктами партизанських дій з боку УПА були “німці та їх союзники, радянські партизанські загони, а згодом – підрозділи Червоної армії”. Така була доля народу, який не мав своєї держави.

Скласти повну картину вражень про діяльність ОУН допоможуть незаперечні факти:

-         Через формування УПА пройшло не менше 700 тисяч добровольців;

-          У  лавах УПА були  вихідці з усіх областей України, рух був поширений по всій території України;

-         За свідченням білоруських дослідників, на початку 1944 року на території Берестейської і Пінської областей діяло 234 бойових загонів ОУН чисельністю від 7 до 500 осіб;

-         ОУН-УПА активно використовував жіночий ресурс: жінки брали активну участь в підпіллі, діяли жіночі загони.

-         На Нюрнберзькому процесі українських націоналістів не вдало­ся зв'язати з конкретними епізодами злочинниць­кої діяльності німецьких служб.

-         Найкращі представники руху загинули або були ув’язнені.

-         Найвищий ідеал ОУН-УПА – створення незалежної України – було реалізовано 1 грудня 1991р. Мрія про незалежність Батьківщини здійснилася!!!

R.S Війна скінчилася, але деякі політики продовжують вести боротьбу. Тільки за що? Адже незалежність здобуто, а героїв не воскресити. Нам не залишили план розвитку України на 100 років вперед, і тому ми будуємо країну власноруч. Не слід повертатися до війни, адже ще ніколи вона не приносила людині щастя. Шлях боротьби, яким Україна йшла довгі роки, покалічив долі мільйонів людей. Але довів, що  українці ніколи не примиряться жити  в ярмі, яким би солодким таке життя  не було. Тому в  грудні 1991 року, понад 90% українці на запитання референдуму "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення Незалежності України", без роздумів сказали "ТАК"! 

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua