Відоме й невідоме про українську хату
Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат

 У березні 2012 року Україну сколихнула гучна справа колективного зґвалтування та вбивства з особливою жорстокістю, яка завершилася смертю 18-річної потерпілої Оксани Макар, мешканки Миколаївської області.

Слідство в цій справі на сьогоднішній день є завершеним, провина всіх трьох учасників доведеною, а суд 24 листопада виніс остаточний вирок: один із учасників отримав довічне ув’язнення, двоє інших ― 14 та 15 років ув’язнення відповідно.

  Що змінилося в Україні з дня смерті Оксани Макар? Чоловіки перестали ображати жінок: не б'ють, не гвалтують, не принижують, не дискримінують?  Ні звісно. 

   Насильство над жінкою не припинилося ні на хвилину. Воно продовжує існувати, хай не в таких жорстоких формах як з Оксаною Макар.  Але як і раніше «виховується» ледь не з народження дітей.

   Це тема гендерного виховання, якого стороняться в Україні. Дівчаток з дитинства вчать бути жертвами, прощати та терпіти насильство чи несправедливість. Тобто відповідати  суспільним "нормам" поведінки дівчинки.

     Агресію та нестриманість хлопчиків  вважають цілком  природньою, адже це закладено в генах чоловіка.  А ще діти часто стають свідками бійок, лайок у власній сім'ї, і хочуть того чи ні, на підсвідомому рівні обирають схожу модель поведінки   у власному  майбутньому.

   Однак певні уроки соціум таки виніс із березневої трагедії у Миколаєві. Досі насилля над жінкою не розглядалося як злочин, за який можна покарати довічним ув'язненням. Чоловіків, що знущалися над жінками / дружинами у кращому випадку засуджували, у гіршому просто попереджували в міліції. Саме тому багато насильників почували себе впевнено, адже їх дії не каралися.

   Вперше українська громадськість відчула свою силу та єдність, проявивши опір слідчим органам, що відпустили  злочинців не маючи на те підстав. І на далі, в цій трагедії,  громада продовжувала впливати на хід розгляду справи Оксани Макар. Завдяки спільним зусиллям громадських активістів та окремих представників влади, злочинці таки були затримані та справедливо покарані. 

   Справа Оксани Макар продемонструвала всім, що насилля над жінкою не може бути виправданим, навіть якщо дівчина  мала не зовсім зразкову поведінку. Для дітей впливових батьків (якими були злочинці) не може бути ніяких винятків у покаранні за злочин.  Багато чоловіків зрештою усвідомили, що  насилля над жінкою - це не з'ясування стосунків, це злочин, за який є  покарання. І нарешті, найцінніше - багато жінок вперше зрозуміли, що насильство над ними – це злочин.

На жаль, як це часто трапляється, соціальний аналіз у цій справі було застосовано радше до пояснення поведінки виконавців злочину, аніж до жертви, й питання про незахищеність українських жінок як на правовому, так і на соціальному рівні майже не зачіпалося. 

На сторінках ЗМІ майже ніхто не звернув увагу на те, що потерпіла була не тільки жертвою «мажорів», але й все життя зазнавала різних форм дискримінації. В матеріалах слідства є інформація про те, що у віці 12 років Оксана вже зазнала зґвалтування. І, мабуть, зрозуміло й без пояснень, що якби цього разу злочин завершився на етапі зґвалтування й не супроводжувався вбивством, преса не була б настільки зацікавленою в ньому. 

Оксана Макар належала до найменш захищених верств населення України: дівчина походила з незаможної родини, її мати, що мала декілька судимостей, виховувала її одна, певний час дівчина навчалася у школі-інтернаті, звідки неодноразово тікала, часто змінювала школи й фактично не мала освіти, постійної роботи, можливо, заробляла собі на життя проституцією.

Саме такі жінки ― молоді, малоосвічені, безробітні, до того ж залучені до проституції, і є, з точку зору суспільства, «ідеальними» жертвами ґвалтівників. І якщо вони самі не є ініціаторками злочину через свою провокативну поведінку, то ледь не «заслуговують» на це через свій асоціальний спосіб життя: таке потрактування подій можна було зустріти в риториці деяких публічних особистостей.

 Символічно, що вирок вбивцям дівчини було винесено під час компанії «16 Днів проти гендерного насильства". Це щорічні заходи, які відзначаються в понад  100 країн світу та покликані побороти будь – які форми насильства щодо особистості. Україна приєдналась до компанії "16 Днів проти гендерного насильства" у 2000 році.

   За цей час було проведено сотні акцій, заходів, тренінгів, семінарів. Відлік днів, у які світ намагається прожити без насильства прийнято відраховувати з  25 листопада по 10 грудня.

25 листопада –  Міжнародний день ООН з викорінення насильства щодо жінок – присвячений сестрам Мірабаль, які були жорстоко вбиті під час диктатури Трухильо у Домініканській Республіці у 1960 році;

1 грудня – Всесвітній день боротьби із СНІДом. Вірус імунодефіциту людини та синдром набутого імунодефіциту стрімко поширюється у цілому світі; Україна – лідер у Європі за кількістю Віл – інфікованих осіб. Ще до недавнього часу,  Снід був хворобою ін'єкційних наркоманів. У наші дні Снід поширюється найчастіше статевим зв'язком і активно вражає молодь. Серед головних причин поширення СНіДу – незахищені інтимні стосунки.

2 грудня – Міжнародний день боротьби за відміну рабства. У цей день у 1949 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами;

 5 грудня – Міжнародний день волонтера. Волонтерство сьогодні – це потужний громадський рух, що має свої організації майже у всіх країнах світу, і давно вже переріс як національні кордони, так і сфери застосування волонтерської праці;

 6 грудня - Річниця з дня "Монреальської різанини", коли 14 жінок-студенток були вбиті злочинцем лише через те, що "вони були феміністками";

10 грудня – День Захисту Прав Людини. 10 грудня 1948 року уряди країн-членів ООН визнали права людини "на життя, свободу та недоторканість особи для всіх без винятків", підписавши Загальну Декларацію Прав Людини.

При підготовці матеріалу були використані матеріали книги «Гендер, релігія і націоналізм в Україні».

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua