Відоме й невідоме про українську хату
Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат

      "Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб усі народи один одного любили, щоб люди жили, як квіти цвіли б на всій землі".

      Такі гарні слова належать відомій у всьому світі українській художниці Марії Примаченко. Мабуть, не знайдеться жодної людини на землі, яка б залишилася байдужою до творчості та життя цієї незвичайної жінки.

    Народившись в маленькому поліському селі, з народження переборюючи важку невиліковну хворобу – поліомієліт, не маючи ніякої спеціальної освіти – Марія Примаченко зуміла стати одним із найгеніальніших митців XX століття.

    Народна художниця і Заслужений діяч мистецтв України – Марія Приймаченко (1909–1997 рр.), зробила величезний внесок в розвиток  народної художньої культури. Творчість Марії Приймаченко – явище самобутнє, неповторне, загадкове та незбагненне. І досі ще тільки накреслені підступи до з'ясування феномена Марії Приймаченко – народної художниці і народної поетеси.

      Роботи мисткині є поєднанням усіх можливих художніх стилів ХХ століття: імпресіонізму, неоромантизму, експресіонізму. Світ образів Марії Приймаченко – казковий, фантастичний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки та оповідання, враження від яких органічно переплетені з дозвіллям.

  Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Тема боротьби добра і зла проходить через всю творчість.

      Одна з улюблених тем Марії Приймаченко, до якої вона часто зверталася, – космічна. Вона любила зоряне небо і населяла його своїми крилатими істотами – горбокониками, русалками, птахами. Навіть на Місяці вона садила городи, плекаючи свої чарівні мрії. Її дивосвіт був чарівним і неповторним, унікальним і сонцесяйним, щирим і добрим, як вона сама.

   Людям у цьому світі жилося гармонійно і щасливо, а поміж великих, як у раю, диво-квітами з незліченною кількістю вишуканих пелюсток блукали в своїх казкових життейських справах розписні диво-звірі, і співали над ними витончені птахи з жіночими очима. Може, тому й лишається її світ поза часом і простором, бо від споглядання її робіт у душі накопичується оптимізм, піднімається настрій і впевненість, віра у краще майбутнє.

   Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, в межах якого нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних, жанрових і пейзажних композицій.

   Свої думки художниця передає через персоніфіковані, небачені квіти. Яскраві, декоративні, незвичні за формою та кольором, вони піднесені до рівня "дива" і вплітаються в естетично-філософське трактування стосунків людини та Всесвіту.

    Птахів вона створила казковими істотами химерних форм, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками. Проте завжди вони в Марії Приймаченко добрі, симпатичні ("Захотів слоник моряком бути", "Молодий ведмідь по лісу ходить і людям зла не робить").

   Серед творів Марії Приймаченко – серія малюнків "Звірі у Болотні" (1935-1941 рр.), для яких характерне біле тло, темні плями зображених звірів і птахів, пов'язаних із казковими рослинами, і цикл, "Людям на радість" (1960-1966 рр.), в якому переважають малюнки на кольоровому тлі. Вражають й незвичні кольори, якими художниця зображує звірів: то сині, то жовті чи темно-зелені, часто вкриті орнаментом, розмальовані квітами.

      Колір несе основне змістовне навантаження, через нього вона передає свої думки, настрій. Відповідно до народних традицій художниця бачить в кольорах всеосяжну поетичну метафору світла, життя, красу природи, і тому її мало хвилює ботанічна правильність відображення.

     В цьому плані характерна пристрасть Марії Приймаченко до зображень соняшників – яскраво-жовтих кольорів з безліччю темного насіння: свого роду переосмислене якнайдавнішого знаку, по-філософськи наповнений образ сонця, родючості, вічного кровообігу життя – народження, вмирання, відродження.

      За її життя, протягом 30-80 років ХХ ст., відбулося близько 60 виставок картин, найвідоміші з яких – "Калиновий берег", "Галя і козак", "Літа молодії", "Стародавній болотяний звір", "Ой у полі три діди".

   Картини Марії Примаченко зберігаються в найвідоміших державних і приватних галереях, мистецьких центрах України, Росії, Франції, Болгарії, Австрії, Угорщини, Канади, Білорусі, Бельгії, Данії, Швеції, Португалії, Польщі, в Прибалтики, Узбекистану, Казахстану, Чехії, Грузії.

     Марія Примаченко створила понад 800 картин, 650 з яких зберігаються в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва.  

     Творчість М. Приймаченко стала відомою від 1936 p., коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва були експоновані її малюнки й нагороджено дипломом першого ступеня.

    Саме тоді її запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва, де вона малювала, вишивала, розписувала керамічні глечики й тарелі. На жаль, зберігся лише один твір у цьому жанрі – "Крокодил".

     Митець малювала гуашшю, темперою, проілюструвала шість дитячих книжок, найвідоміші з яких: "Ой коники-сиваші" (1968 р.), "Товче баба мак", "Журавель" (1970 р.), "Чорногуз приймає душ" (1971 р.) і при цьому була лівшею.

       Загальнолюдське значення творчості Марії Приймаченко полягає в тому, що воно зв'язує витоки найдавнішої культури з сучасністю. Вона посідає одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів "наївного" малярства поряд з Арні Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Генераличем, Іваном Нікіфоровим. Не маючи спеціальної освіти, художниця піднялася до світових висот.

    Ім'я великої мисткині внесено до Всесвітньої енциклопедії мистецтва як однієї із зірок першої величини, нагородженої найвищою відзнакою молодої незалежної України – відзнакою Президента.

   Адже ніхто інший, як  Марія Примаченко з надзвичайною мистецькою силою поєднала і народнопісенний лад, і ритм, і колір, і образ, і декор. І все це у – експресивному русі, внутрішній палахкій динаміці.

     М. Приймаченко була не лише талановитою художницею, а й зразком наслідування як для простих українців, так і відомих. Серед них були письменники М. Бажан, П. Тичина, А. Корнійчук, М. Стельмах, М. Вінграновський, художники Н. Глущенко, Т. Яблонська, Г. Кальченко, співак Д. Гнатюк, режисер С. Параджанов, журналісти Г. Мєстечкін та Ю. Рост.

   Одних приводила проста цікавість, інших – осмислення високої естетичної цінності її мистецтва, третіх, у тому числі такого майстра, як Тетяна Яблонська, – внутрішня потреба знайти джерело творчого оновлення.

       Все нові і нові дослідники творчості Марії Приймаченко намагаються осмислити цей щедрий світ любові, мудрості, мрії, що постає перед нами у всій своїй пишності і загадковості. Одним з таких її син, учень і творчий спадкоємець – Федір Приймаченко. Після її смерті (1997 року) він продовжує художню справу матері. 

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua