Відоме й невідоме про українську хату
Українки, які підкорили Голівуд
Марія Примаченко
ТОП-10 найсильніших країн світу, якими керують жінки
Медовий місяць та шлюбні традиції українців
Сага про сільську жінку
Дружини гетьманів України: забуті долі
Коли дитина готова до школи?
Street Workout  популярний серед українських дівчат
  невидимий батальйон  Для Збройних сил України, як і для ринку праці загалом, притаманне явище вертикальної і горизонтальної ґендерної сегрегації. Поступово збільшується кількість жінок у військовій сфері, що відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку держави. 
 
    Однак зростання чисельності військовослужбовиць, передусім, служби за контрактом, пов’язують радше з небажанням чоловіків займати малооплачувані посади. Жінки займають переважно так звані «фемінізовані» спеціальності: медперсонал, фінансисти, логістика, зв’язок.
 
  Працівниці Збройних сил України стикаються із ґендерною дискримінацією та упередженим ставлення із боку начальства. Так, згідно із результатами соціологічного опитування українських військовослужбовиць (2010 р.) основними причинами ґендерної дискримінації зазначено застарілі традиції та уявлення про роль і місце жінки у суспільстві, недосконалість нормативно-правової бази з питань захисту прав людини і громадянина (незалежно від його статі), відсутність дієвих механізмів впровадження ідей ґендерної рівності та невідповідність ґендерних стандартів Збройних сил України соціальним потребам військовослужбовців.  
 
 Всього  службу у Збройних силах України станом на початок жовтня 2015 року проходять  близько 14,5 тис. жінок- військовослужбовців та 30,5 тис. працівниць Збройних сил. Майже 2 тис. з них - це офіцери, 35 жінок-військовослужбовців займають керівні посади в Міноборони, Генштабі та видах Збройних сил України. Станом на початок жовтня 2015 року участь у проведенні АТО взяли близько 1000 військовослужбовиць. 
 
 У 2016 році за сприяння Українського Жіночого Фонду було проведено соціологічне дослідження «Невидимий батальйон»: Участь жінок у військових діях в АТО. Назва дослідження метафорична, адже йдеться саме про жінок, які воюють (мобілізовані чи як доброволиці), але інтереси та потреби яких доволі часто ігноруються державою. Хоча, з іншого боку, за даним Міністерства внутрішніх справ України, до державних нагород у 2014 році представлено 3 жінки, а в 2015 році - 15 жінок. Відповідно до даних Міністерства оборони України, протягом 2014 року 10 жінок було відзначено державними нагородами України, а протягом 2015 року - 18 жінок-військовослужбовців і працівниць Збройних сил України.
 
      Результати емпіричного дослідження-опитування 42 жінок, які воюють в АТО, засвідчили основні проблеми, на які вказали майже всі респондентки: проблеми їхньої можливості приймати рішення в армії. Жінки фактично не допускаються до прийняття рішень у збройних силах. Чимало з них не є офіційно оформленими, і фактично, не мають можливості отримувати оплату за свою працю, а надалі не матимуть державних пільг, статусу учасниці бойових дій і всього, що з цього буде виходити.
 
    Інша проблема стосується того, що деякі жінки, які оформлені, є оформленими не на ті посади, якими фактично займаються. Тобто, їх обмежують, пояснюючи, що в штатних розписах немає цих посад для жінок. Окремі питання, які не обговорюються державою - це питання побутові: брак спеціалізованого медичного обслуговування для жінок, відповідних розмірів форми і взуття, незадовільні умови проживання. Фактично інфраструктура Збройних сил України облаштована під потреби чоловіків і виключає із армії жінок із їхніми специфічними потребами. 
 
      Експертні опитування надали можливість ретельніше оцінити ситуацію із інтеграцією жінок у збройні сили, доповнити думку учасниць «невидимого батальйону». Наприклад, одна із експерток зазначає про інтерналізовані самими жінками ґендерні стереотипи: «Активно беручи участь в АТО, вони вважають, що їх функції, їх завдання є більш другорядними, порівняно з тим, що виконують чоловіки». Жінки далеко не завжди вірять у свої сили, аби йти на більш традиційно «чоловічі» професії. Експертки і експерти також критично ставляться до обов’язкової військової строкової служби для чоловіків, пропонують певні альтернативи. 
 
    Жінки можуть використовуватися державою для пропаганди мобілізації, але постає питання подальшої їх долі: чи потім жінок фахово та успішно інтегрують у збройні сили, чи завернуть у домівки? Приклад нової поліції наводиться як такий, якому слід слідувати і щодо армії у питаннях залучення жінок. Окрім того, експертки зазначають про важливість надання жінкам відповідного статусу, а також підтримку бійчинь із боку жіночих організацій. Жінок потрібно буде більшою мірою залучати до сфери національної безпеки і прийняття рішень щодо оборони країни. 
 
   В українських медіа частіше можна зустріти оповіді про «героїв», притому з іменами і переліком подвигів, але рідко - про «героїнь». Аби дізнатися більше, яким чином зображують жінок на війні, було проведено якісний контент-аналіз 33 медій. Жінки АТО мають позитивний образ в медіа. Журналісти намагаються балансувати між чоловічними і жіночними характеристиками учасниць бойових дій, представляючи жінок АТО як гармонійне поєднання тендітності, краси, хоробрості, сили. Жінок описують як «тендітних», «войовничих», «красивих», «сміливих», «рятівниць» і «захисниць».
 
   Спостерігається героїзація і романтизація образу жінки в АТО: участь жінки в антитерористичній операції є героїчним вчинком не залежно від посади. Зустрічаються елементи зображення ролі жінки на фронті як допоміжної, підтримуючої функції для бійців. Разом з тим трапляються й образи жінок, які нічим не поступаються у своїх бойових вміннях та досягненнях чоловікам. В обох випадках присутність жінок в АТО має позитивну функцію підтримки та мобілізації. Важливо відзначити відсутність відверто негативних жіночих образів у медіа: немає звинувачень в легковажності, маскулінності, невиконанні традиційно жіночих функцій, майже не зустрі- чається віктимізація жінок в АТО. 
 
    Щоправда деякі видання намагалися спекулювати на привабливості образу жінки в армії. Медіа не висвітлюють реальних потреб і проблем жінок в АТО. В проаналізованих статтях та відео сюжетах не йдеться ні про незабезпеченість жінок формою, засобами гігієни та медичним обслуговуванням, ні про посттравматичні стресові розлади, труднощі реінтеграції, отримання статусу учасниці військових дій, відсутність виплат «бойових» та пільг для учасниць бойових дій, особливо для жінок з добровольчих батальйонів. 
 
      Таким чином медіа виконує дещо мобілізаційну функцію, зображаючи лише більш позитивну, героїчну сторону життя учасниць АТО. Повсякденне життя військових майже не розглядається в медіа, проте повсякденне життя і є реальністю солдаток АТО. Поняття бути сміливою і захищати країну насправді складається з багатьох реальних дій і ситуацій, яким треба вчитися, з якими треба справлятися. Більший акцент в ЗМІ на потребах жінок на фронті та проблемах, з якими вони стикаються після повернення з війни, сприяв би кращій поінформованості громадськості, а також міг би бути додатковим важелем впливу на забезпечення та ґендерну політику Збройних сил України.
 
Матеріал підготовлено на основі «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО (соціологічне дослідження) / за заг. ред. Тамари Марценюк. – К.: ФОП Клименко, 2016. – 80 с.
 

Використання матеріалів з сайту можливе лише при умові активного відкритого для пошукових систем гіперпосилання на zhinka-online.com.ua